Петро Гойс: У влади стереотип, що вся інформація доступна в інтернеті — і газети фактично не потрібні

Кінець епохи газетної журналістики пророкували не одне десятиліття, але саме коронавірус може прискорити занепад друкованих медіа. 

Криза, у якій через пандемію і карантин опинилися рекламодавці, загрожує смертельним вироком багатьом регіональним та міським газетним виданням. 

На відміну від телекомпаній і великих медіа-холдингів, регіональні друковані газети  не мають фінансової "подушки безпеки". Тим більше, із запровадженням карантину закрилися і місця дистрибуції.

Ужгородська "РІО" — популярна тижнева газета, заснована в Закарпатті 1998-го, нині має один із найбільших тиражів у регіоні — 14 тисяч примірників. 

"Ми з самого початку засновувалися як комерційний продукт, — казав ще кілька років тому Петро Гойс, головний редактор "РІО". — Тоді я пообіцяв: якщо за півроку ми не станемо самоокупними та не претендуватимемо на статус найпопулярнішого видання краю — я сам напишу заяву на звільнення".

Але COVID-19 перевіряє на стійкість навіть найуспішніших. Спецпроєкт Pravda SOS  про наслідки COVID-19 зв’язався з Петром Гойсом, аби дізнатися, чи є у його видання шанси вижити в нових реаліях.

— Якою була твоя перша реакція на звістку про введення карантину? Ти, мабуть, одразу усвідомив, що закриється абсолютно все: і редакції, і друкарні, і газетні кіоски. Чи дозволив ти собі піддатися паніці або тут же сів на телефон і став шукати шляхи порятунку для свого бізнесу?

— Насправді я передбачав, що будуть труднощі, але не думав, що їх буде відразу так багато. 

Тобто ми усвідомлювали, що через коронавірус "впаде" бізнес і, відповідно, значно знизяться рекламні надходження, але сподівалися, що це не стосуватиметься реклами торгових марок чи, наприклад, медичних препаратів. 

Проте "впало" абсолютно все. 

Окрім того, наше видання орієнтоване на продаж, а не на передплату, і значна частина накладу продавалася в кіосках, які також закрилися. Усе це вкупі просто вибило нас із колії.

— Які проблеми тобі довелося вирішувати в першу чергу? Які нюанси ти не врахував?

— Я не врахував, що можуть виникнути проблеми з тією частиною накладу, яка йде за передплатою. 

Під час карантину читачі почали телефонувати й розповідати, що їм не приносять газети. 

Ми дзвонили на відділення Укрпошти, і нам пояснювали, що виникла проблема з поштарями. Деякі з них просто відмовлялися виходити на роботу. 

І це при тому, що на першій шпальті ми закликали читачів для впевненості в отриманні газети передплатити її заздалегідь. 

Нам також довелося терміново шукати інші точки продажу газети, перекидати більші наклади на продаж у продуктових магазинах. 

Також я активно почав моніторити фонди, які допомагають ЗМІ, щоб вибити бодай якийсь грант.

— Багато з твоїх конкурентів, мабуть, заздрили тобі — не дивлячись на статус незалежного видання, яке не отримує політичних дотацій від свого власника, у "РІО" все ж був фінансовий захист в особі скандального політика і підприємця Сергія Ратушняка, який неодноразово обирався мером Ужгорода. Маючи такого інвестора, хіба потрібно про щось хвилюватися?

— Насправді якраз конкуренти почувалися чудово. У регіоні ми — чи не єдине видання, яке ще живе тільки з власних коштів.

Газети "Новини Закарпаття" чи "Ужгород" встигли отримати чудові дотації з бюджетів. 

Якщо раніше вони були друкованими органами, заснованими владою, то після роздержавлення вони все ще отримують фінансування, але вже на умовах угод про позитивне висвітлення діяльності органів влади.

Нам таке і не снилося! 

Сергій Ратушняк, звичайно ж, запропонував допомогу, але все одно наразі ми просто проїдаємо передплатні гроші, і що буде далі, не можу прогнозувати.

— Майже всі газети живуть за рахунок реклами. Концертні зали, бари і ресторани, які закуповували рекламні шпальти у твоєму виданні, закрилися через епідемію, туристичні компанії розорилися. З ким ти врешті залишився?

— З нами залишилося всього декілька рекламодавців, але мені довелося деяким із них запропонувати заплатити за рекламу авансом, а ми за це пообіцяли хороші знижки. 

Але, як ти розумієш, це мізерні кошти.

— Багато великих столичних рекламодавців не захотіли бачити назви своїх компаній поруч із негативними новинами про пандемію — для деяких організацій, що розміщують рекламу, "коронавірус" перетворився на стоп-слово. На Закарпатті ти теж стикався з подібним?

— Я прогнозував, що так буде, але не думав, що так різко і одразу для всіх. Як відрізало! 

"Довіра до друкованої преси вища, ніж до більшості інтернет-видань, бо друковані видання несуть юридичну відповідальність за правдивість інформації"

— Закриття кіосків з продажу газет та припинення роботи служб доставки і реалізації — це був, на твою думку, продуманий крок української влади? Адже навіть в Європі, де коронавірус щодня вбивав сотні людей, друковані видання не перестали виходити. Більш того, в Італії попит на газети навіть зріс — люди хотіли бути в курсі ситуації. Особливо пенсіонери, які звикли тримати в руках інформацію, видану друком, а не опубліковану в інтернеті.

— Для мене взагалі було дивно, що держава проігнорувала друковану пресу. 

У влади незрозумілий стереотип, що вся інформація доступна в інтернеті — і газети фактично не потрібні. Насправді вікова категорія читачів газет значно зросла, але ж це люди, для яких часто газети є чи не єдиним джерелом інформації. 

Особливо у наших гірських селах, де немає прийому сигналів телебачення та радіо, нема ніякого wi-fi. 

Ну і саме пенсіонери є найактивнішим електоратом.

Окрім того, довіра до друкованої преси вища, ніж до більшості інтернет-видань, бо друковані видання несуть юридичну відповідальність за правдивість інформації, а в інтернеті занадто багато неконтрольованого інформаційного бруду, якщо ці електронні видання не зареєстровані офіційно як ЗМІ. 

— Якщо наша держава не надасть підтримку малому і середньому бізнесу, то рекламодавці на шпальти газет повернуться нескоро, а, відповідно, для багатьох видань криза виявиться фатальною. Ти взагалі сподівався або сподіваєшся на допомогу влади у всій цій ситуації?

— Я таки сподіваюся, що влада буде активнішою в тому, щоб допомогти вижити друкованій пресі. 

З цього приводу вже були дві заяви-звернення Спілки журналістів України. Допомога пресі у цей кризовий час є свідченням цивілізованості. 

Влада це повинна зрозуміти, але не сподіватися, що після цієї допомоги буде більше лояльності від газет. Бо це вже підкуп, а не допомога! 

"Потрібно якось дотягнути до липня, а там надійдуть передплатні кошти за друге півріччя і, окрім того, активізуються політичні штаби перед виборами"

— Пандемія коронавірусу в деякому сенсі стала шансом для переходу регіональної преси у цифровий формат. Але "РІО" ще до епідемії досить впевнено почувалася в онлайні, а під час карантину відвідуваність новинних сайтів повинна була зрости в рази. То що ж не так? Начебто все добре — стільки нових онлайн-передплатників! Або тебе гризуть сумніви, чи збережеться така тенденція після кінця епідемії?

— Онлайн-версія не приносить такого прибутку, щоб ним можна було "годувати" і друкований варіант. 

Але якщо вже так станеться, що ми не зможемо утримувати друковану газету, то акцентуємо увагу на електронному варіанті. 

При цьому штат буде вже значно меншим, доведеться звільнити багатьох людей. 

— Зараз, коли карантин був послаблений для кіосків продажу преси, друкарень, редакцій, логістичних підприємств у сфері доставки паперу та друкованих видань, "РІО" відновила роботу? Чи й досі неможливо організувати своєчасні друк, доставку і продаж газети?

— РІО не припиняло друк. Навіть коли здавалося, що продовжувати працювати — це лише марно витрачати час. 

В принципі, ми сподіваємося, що ситуація усе ж таки покращиться. 

Потрібно якось дотягнути до липня, а там надійдуть передплатні кошти за друге півріччя і, окрім того, активізуються політичні штаби перед виборами. 

— Як карантин позначився на твоєму повсякденному житті? Чим ти займався в умовах вимушеної ізоляції? Може, навчився пекти кекси? 

— Вгадав! Ми з дружиною майже щодня щось пекли і викладали у різні групи в соцмережах. 

Скоро стану фуд-блогером! 

— Чого тобі не вистачало на карантині у першу чергу? За чим сумував? Можливо, за грою в петанк? (Гойс очолює Федерацію петанку України — Pravda SOS).

— Власне, найгірше було те, що я фактично пропустив увесь сезон з петанку. 

Було анульовано всі турніри. У тому числі і наш знаменитий ужгородський турнір "Сакура", на який з’їжджається майже дві сотні спортсменів з понад 15-ти країн світу. 

Зараз трошки послабили карантин, і ми вже виходимо в парк та граємо в петанк. 

Утім, ми ще досі не запланували дати проведення чемпіонатів України та не провели відбір на чемпіонат Європи і світу.  

— Були причини, що змушували тебе порушувати суворий карантин? 

— Та ніби не було нічого такого.

 У мене є собаки, тому я двічі-тричі на день з ними гуляв. Ну і окрім того, я живу у власному будинку і маю двір, тому особливо в’язнем не почувався.

— Чому тебе навчила вся ця ситуація з пандемією? Які уроки ти засвоїв?

— По-перше, у людей повинні бути заощадження. 

У мене доходу фактично не було, дружина як власниця туристичної агенції також миттєво втратила абсолютно всі доходи. Уявляєш? 

Допомогло лише те, що на особистих рахунках було хоч трохи заощаджень. Інакше… навіть не знаю, що б ми робили. 

По-друге, у цьому світі подібні явища будуть усе частіше, і людям краще менше планувати, а намагатися вирішувати щось відразу, без далекосяжних сподівань. 

Ну і по-третє, я вже починаю думати, щоб перебратися в село, поближче до натурального господарства. Так спокійніше.