Ігор Гуд: Коли навіть пересування в межах міста виявилося неможливим, то які вже тут рюкзаки?

Перший рюкзачний патент був зареєстрований більше ста років тому, і за цей час з об'ємного речового мішка для армійських потреб рюкзак еволюціонував в модний міський аксесуар. 

Вісім років тому молодий київський рекламіст Ігор Гуд створив власну торгову марку і почав шити стильні міські рюкзаки. 

Сьогодні його продукція відома не тільки в Україні, але далеко і за її межами, а вихід марки Гуда на Amazon перетворив її з "українського бренду" в "міжнародний бренд з України". 

Все було чудово — продажі зростали, виробництво збільшувалося, аутсорс розширювався, контракти на колаборації підписувалися, замовлення надходили навіть з Ісландії і Мадагаскару, лукбуки знімалися в Нью-Йорку і Барселоні. 

"Процес вдосконалення і розвитку майже нескінченний", — оптимістично говорив Ігор. 

Але, як то кажуть, якщо хочеш насмішити Бога — розкажи йому про свої плани. 

Через пандемію COVID-19 власникам малого бізнесу в Україні довелося не просто відмовити собі в звичних задоволеннях і щоденних ритуалах, але і приймати екстрені рішення щодо порятунку свого бізнесу.

— Враховуючи твоє активне пересування по світу, карантин повинен був застати тебе де-небудь у Нью-Йорку або Берліні, але ніяк не в Києві... Ти випадково опинився в Україні чи спеціально терміново повернувся, щоб здійснювати оперативний контроль над своїм бізнесом в "темні часи"?

— Останнім часом графік моїх пересувань по світу навіть і без усілякого карантину був вже не настільки активним, як раніше. 

Так, були часи, коли я багато часу проводив за кордоном, зокрема в США. Там в мене багато друзів, але я приїжджав до них не стільки як турист (хоча якось навіть проїхався по всьому Східному узбережжю, від Нью-Йорка до Кі-Вест), скільки по бізнесу. 

Мені було дуже цікаво досліджувати тамтешній ринок streetwear, і я хотів перейняти деякий американський досвід для розвитку власного бізнесу. 

Моя торгова марка якраз в той час виходила на ринок США, ми працювали з Амазон і навіть стали продаватися в магазині Reed Space на Мангеттені. Це магазин Джеффа Стейпла...

— Хто це?

— Це хресний батько американського streetwear, дуже впливовий чувак, у нього є свій бренд Staple Pigeon. І мої рюкзаки почали продаватися в його магазині — уявляєш? 

Reed Space пощастило, що вони в минулому році закрилися на реконструкцію, інакше зараз теж були б розграбовані тамтешніми "лутерами"... 

Але з 2019 року я практично безвилазно сидів у Києві і працював 24 години на добу, щоб реалізувати ті завдання, які поставив перед собою. І, мушу зауважити, що усі ці інвестиції часу і сил в результаті себе повністю виправдали. 

Після Нового року багато хто з моїх знайомих і друзів почали переїжджати на Балі, а я вирішив, що закрию ще кілька важливих питань по роботі, а потім наздожену їх. Але почалася пандемія...

— Шкодуєш?

— Ні, що ти! Навпаки! Це удача, що я не встиг — управляти бізнесом під час кризи краще на місці, а не по скайпу з далекої країни. 

Та й, якщо чесно, Азія мене не сильно приваблює. Я бував і на Шрі-Ланці, і в Індії, але пляжно-коктейльний відпочинок — це точно не моє. 

Просто на Балі зібралася хороша компанія, мав бути якийсь "двіж". До того ж, щоб освіжити розумовий процес, мені важливо іноді поміщати себе в інше культурне середовище.

"Останнім часом графік моїх пересувань по світу навіть і без усілякого карантину був вже не настільки активним, як раніше"

— І як саме пандемія і карантин вдарили по твоєму бізнесу?

— Продажі моментально скоротилися у два рази, оскільки наш продукт призначений для активного способу життя — подорожі та спорт. 

А коли навіть пересування в межах міста виявилося неможливим, то які вже тут рюкзаки... 

Загалом, попит катастрофічно впав. 

Також довелося відкласти презентації усіх нових моделей, які ми готували на початок весняного сезону. 

Ну і, природно, утворився дефіцит матеріалів — ми використовуємо багато імпортних тканин, ниток і фурнітури. А ще зупинилися усі колаборації...

— Про які нездійснені колаборації шкодуєш найбільше?

— Ми збиралися випускати спеціальний об'ємний рюкзак для подорожей в колаборації з одним нашим популярним телеведучим-мандрівником. 

Такий рюкзак в короткострокових подорожах здатний замінити собою міні-валізу. Наприклад, ти їдеш в Берлін на 3-4 дні, але при цьому тобі не треба брати з собою валізу плюс рюкзак для прогулянок по місту — досить буде одного рюкзака. 

А ще ми зупинили запуск першого в Україні спеціального рюкзака для діджеїв, в якому є відділення і для вінілу, і для навушників, і для голок. 

Серед моїх друзів багато діджеїв, так що при розробці цього рюкзака я консультувався з ними щодо усіляких нюансів.

"А ще ми зупинили запуск першого в Україні спеціального рюкзака для діджеїв, в якому є відділення і для вінілу, і для навушників, і для голок"

— Коли з режиму розвитку бізнес переходить в режим виживання, то зазвичай максимально скорочуються всі витрати, а багато людей виявляються звільненими. Тобі з багатьма працівниками довелося розлучитися? Які саме витрати ти скоротив у першу чергу? Довелося самому сісти за швейну машинку?

— Ми розвиваємося тільки за рахунок власних продажів. Коли продажі різко і критично знизилися, ми були змушені максимально швидко оптимізувати витрати. 

Були припинені усі рекламні компанії, на паузу був поставлений маркетинг. Ми відмовилися від закупівлі великого обсягу матеріалів про запас, відклали переїзд в більш просторий офіс. 

Своїх працівників я не звільняв, хоча зарплати були зведені до мінімуму. 

Зараз людей поступово повертаю, але багато хто з них й досі залишаються у відпустках. 

Сам я, звичайно, за швейну машинку не сів, але багатьма справами — від відправки замовлень до бухгалтерії — змушений був зайнятися самостійно.

— До речі, щодо імпортних тканин і фурнітури... Чи можливий в майбутньому такий варіант, що тобі доведеться перейти на вітчизняні матеріали, щоб убезпечити себе від проблем з постачальниками?

— У нашій категорії майже не існує такого поняття як "вітчизняні матеріали" — вони просто не підходять за якістю. 

Ми використовуємо американський нейлон з поліуретановим покриттям, фурнітуру замовляємо в Італії і Японії. В Україні навіть немає аналогів. 

У нашій країні можуть бути непоганими лише ситцеві та лляні тканини, але все інше не йде ні в яке порівняння навіть з турецькими і польськими матеріалами. Економити на цьому ми не станемо ніколи — це питання поваги до покупців нашої продукції.

"У нашій категорії майже не існує такого поняття як "вітчизняні матеріали" — вони просто не підходять за якістю"

— Карантин і вся ця ситуація з економічною кризою якось вплинула на твоє особисте життя?

— Ну, таке... Через те, що у карантині я був змушений цілодобово займатися порятунком свого бізнесу, а багато з того, що раніше робилося без мого контролю, став робити сам, особистому життю довелося грунтовно посунутися. 

Змістилися пріоритети, вся романтика відійшла на другий план. А жінки завжди болісно реагують, якщо їм перестають приділяти увагу. 

Загалом, в плані особистого життя все розладналося... Не хочу навіть про це говорити зараз.

— Чи не виникало бажання послати усе та усіх і почати щось нове з нуля? Адже колись ти говорив, що "легкий на підйом, і влізти в щось нове — це на раз-два".

— Ага, говорив. Але з тих пір я чітко усвідомив, що "влізти в щось нове" — це не означає "влізти в щось добре". Ти ж розумієш, що часто так зване "вікно можливостей" виявляється муляжем. 

Наприклад, на початку карантину усі казали — треба вкладатися в служби доставки, тому що усі сидять вдома, нікуди не виходять, ринок цих послуг зросте до неба. Ось воно — "вікно можливостей", яке здається цілком реальним. І що в результаті? 

З цього ринку пішли навіть такі потужні гравці як Uber Eats. А тому не варто влізати ні у що нове без належної і проведеної заздалегідь експертизи. 

Тому я залишився на своїй території, але миттєво переключився на пошиття багаторазових масок, чим допоміг багатьом людям.

— Детальніше про захисні маски, будь ласка...

— Захисні маски, взагалі-то, — не наш профіль навіть з точки зору обладнання — воно надто потужне для такого продукту, це як бульдозером клумбу скопувати. 

Але ми дуже постаралися і за 5 днів створили й запустили виробництво багаторазових масок зі змінними фільтрами, які стали хітом продажу. 

Наші маски зручні, зроблені з технологічних медичних і косметологічних матеріалів, з дуже непоганим рівнем захисту. До всього іншого вони класно і стильно виглядають! І люди пишуть нам листи подяки за ці маски. Так що це було правильне рішення. 

До того ж кошти від продажу масок хоч трохи підтримали нас фінансово, тому що на решту асортименту нашої продукції попит катастрофічно впав.

— Як часто і з яких причин ти порушував карантин?

— Зізнаюся чесно — вдома я не сидів ані дня. 

Зрештою, у нас не військовий стан ввели, так? Мені доводилося багато мотатися по роботі. Але при цьому я нікого не наражав на небезпеку — санітайзери, маски, рукавички, усе було при мені. 

Ну і ще я звик вести активний спосіб життя. Я все життя спортом займаюся, для мене 2 дня без спорту — це як без повітря. 

А тому я ходив на спортмайданчики, щоб підтримувати себе у м'язовому і емоційному тонусі.

"Я все життя спортом займаюся, для мене 2 дня без спорту — це як без повітря"

— Тобі хоч хтось допомогав під час карантину з твоїм бізнесом?

— Напевно, цінність допомоги і полягає саме в тому, що вона рідкісна. 

Нам сильно допомогли наші партнери з "Уклона" — вони доставляли моїх робітників, які працювали в черговому режимі, на виробництво та по домівках. 

Колись з "Уклоном" в нас був спільний проєкт, ми в колаборації з ними зробили сумки для таксистів. 

З того часу товаришуємо. Також я вдячний нашим постачальникам-імпортерам, які багато матеріалів стали відпускати нам в борг. 

Дякую, звичайно, й "Новій пошті" — адже наша партнерська кур'єрська служба не працювала в карантин, тому багато замовлень, ті ж захисні маски, наприклад, ми відправляли саме "Новою поштою".

— Отже, ти пробігав увесь карантин і не встиг нічому навчитися онлайн? Ні як приготувати банановий хліб, ні як складати гороскопи?

— Зате я на практиці навчився кризовому менеджменту та швидкості реагування. А ще нарешті дочитав біографію Шварценеґґера.

— Тобто, часу на те, щоб пройтися онлайн по всіх музеях світу і відвідати віртуально усі концерти оперних театрів, в тебе не було?

— Не було часу та... та й нецікаво мені таке, якщо чесно. 

Вільний час я витрачав на спілкування з друзями — ось це я дуже люблю. Причому, не танці під діджейські стріми, а саме змістовне спілкування та спільне приготування різної їжі.

— Скільки часу тобі знадобиться, щоб повернути свій бізнес на рівень "до карантину"?

— Дуже багато змінних в цьому питанні. Коли відкриють небо, що буде зі свободою пересування та інше. 

Зараз в цих аспектах вже якось все починає прояснюватись, але завтрашній метеорит або друга хвиля пандемії можуть заново все переграти. 

Якщо судити по сьогоднішній динаміці, то мені, щоб вийти в бізнесі на рівень "до карантину", знадобиться близько року.

"Мені, щоб вийти в бізнесі на рівень "до карантину", знадобиться близько року"

— Отже, які висновки ти зробив з усієї цієї ситуації з пандемією?

— Висновки? Ну дивись — особисто нас на цьому етапі врятували лише швидкість реакції, рішучість дій, диверсифікація і добрі стосунки з постачальниками і партнерами. 

А ще відсутність фінансових зобов'язань. Я завжди був противником залучення кредитів, і ситуація з пандемією лише зміцнила цю недовіру. 

Тому що кредити у нашій країні можуть стати згубними — входити в положення у нас не прийнято. 

Наприклад, мій орендодавець відмовився знизити ставку, а після довгих умовлянь зробив знижку 20 відсотків на один місяць. Це ж смішно! І зовсім не по-людськи. 

Які ще висновки зробив... Що потрібно обов'язково мати фінансову подушку, яка дозволить незалежному бізнесу працювати без припливу коштів протягом пари місяців... Але це тобі розкажуть на будь-якому тренінгу. 

— А в тебе була фінансова подушка?

— Не можу сказати, що така подушка у нас була — все, що ми заробляли, відразу вкладали в розвиток підприємства, нове обладнання і розширення асортименту.

А тому мені довелося викласти всі власні заощадження, щоб утримати бізнес на плаву. 

У кожного з нас є друзі по всьому світу, а тому ми в курсі, що в Британії для багатьох підприємств, які не змогли працювати, скасували оренду, і держава компенсувала зарплати робітникам цих підприємств. 

У Штатах держава виплачує приблизно 1К доларів на тиждень кожному, хто про це просить, а у Німеччині ця сума наближається до 5К євро.

У нас бідна країна і розраховувати на щось подібне ми навіть не мріємо — ЄСВ дозволили не платити і фініш. Але ми продовжуємо платити податки і робити свою справу, розраховуючи виключно на власні сили. Просто тому, що ми любимо свою справу.

Якщо у вас є історія про те, як COVID-19 та карантин змінив ваше життя, напишіть нам листа із темою "Моя історія" на sos.pravda007@gmail.com