Історія українки в Америці: "Наслідки коронавірусу відчуваю і досі — випадає волосся, втрата смаку"

Родина Соломії Киричук два роки тому переїхала зі Львова у містечко Чікопі, що у США. Однак пандемія коронавірусу не знає кордонів. 

Ще до офіційного запровадження карантину багатодітна мати та її семимісячний син стали одними з перших, кому підтвердили COVID-19 у штаті Массачусетс. 

Соломію госпіталізували — вона потребувала додаткового кисню. Однак немовля лікарі відправили додому, тому хвора на коронавірус жінка по декілька разів на день зціджувала і передавала молоко наймолодшому сину.

Українська правда SOS розпитала у Соломії про симптоми та лікування коронавірусу, а також переживання і мрії після пандемії.

У минулих інтерв’ю з людьми, які перехворіли на коронавірус, ми спілкувалися із  українкою в Італії, студентом на навчанні у Німеччині, священником, родиною із Кропивницького та львівським композитором та виконавцем.

— Коли і з якими симптомами ви звернулись до лікаря?

— Коли я відчула симптоми — температуру від 37,5 до 40 градусів, головний біль і слабкість, то вже розуміла, що це може бути коронавірус. До лікаря я звернулася приблизно на четвертий день. 

У мене і мого маленького синочка, якому на той час було сім місяців, підтвердили  коронавірус. У нас був позитивний тест. Мене госпіталізували у лікарню, сина відправили додому.

Інших членів сім’ї не тестували — чоловіка, 3-річну дочку і 5-річного сина.

— Як переніс хворобу семимісячний син?

— У сина була температура 38, і він багато плакав. 

У той час у дітей якраз ріжуться зубки, і я припускаю, що або коронавірус пройшов безсимптомно — і температуру дало прорізування зубів, або цю температуру викликав  коронавірус. 

Загалом син хворів тиждень вдома. Поки я була в лікарні, чоловік сидів з дітьми.

— До того, як потрапити в лікарню, ви годували найменшого сина грудьми. Чи дозволили вам продовжити годування?

— Ми говорили з лікарем про те, що я годую грудьми. Одразу в приймальному відділенні мені дали молоковідсмоктувач для того, щоб зціджувати грудне молоко.

Одного разу до мене підійшла медсестра і запитала: "Чи ви думаєте, що це безпечно, що ви хворі і передаєте дитині молоко?" Я сказала, що так (думаю, що безпечно — Pravda SOS), оскільки я і малюк хворіємо коронавірусом,  присутність в материнському молоці різних антитіл і мінералів буде йому тільки на користь. 

Годування нам дозволили продовжити, і я вважаю, що це було правильно. Я зціджувала молоко два рази на день, зранку і ввечері.

— Як саме ви передавали молоко? 

— Грудне молоко я передавала в маленьких баночках. Медсестра їх забирала, клала в спеціальний пакет і виносила на вулицю.

Медперсонал робив усе для того, щоб передати максимально безпечно — забирали від мене, упаковували в пакет, знімали верхні халати і виходили на вулицю.

Людина (яка мала забрати молоко — Pravda SOS) приїжджала на машині і отримувала від медсестри баночки через вікно автомобіля.

Були такі люди, яких я просила забирати молоко, а вони казали: "Я не піду, бо боюся заразитися".

— Як проходило ваше лікування? 

— Лікування тривало один тиждень. Воно не відбувалося специфічно. Фактично мені лікували пневмонію і постійно капали регідруючі розчини.

Найскладнішим було те, що на другий день після госпіталізації я не могла дихати і дуже боліла голова. 

Мені не вистачало повітря, тому підключали додатковий кисень через трубочки, протягом двох ночей і одного дня.

Коли я лежала в лікарні, то просто не мала сили піднятися з ліжка. Я не мала сили навіть поїсти, хоч мені їжу приносили прямо до ліжка. 

Я думала, як це добре, коли ти маєш силу зробити щось для іншого. Бо в мене в той момент не було сили зовсім. Її не було звідки взяти, оце було найгірше.  

Соломія: "Коронавірусна хвороба змусила мене зовсім по-іншому глянути на життя. Зрозуміти, що не тільки робота і зайнятість є важливими в житті, а й сім’я"

— Ваші переживання в лікарні, що найбільше хвилювало?

— Переживала, що можу не вийти з того стану (хвороби — Pravda Sos). 

Думала: от в Італії стільки помирає, я можу бути серед числа тих людей. Думала про своїх  трьох маленьких дітей…

Я багато молилася і просила людей молитися, просто брала телефон і писала людям повідомлення: "Люди, моліться за мене". 

— Скільки часу вам потрібно було, щоб оговтатися від хвороби?

— У лікарні я провела тиждень і фактично ще два тижні вдома в мене був період реабілітації. 

Через тиждень після виписки подзвонили з міського відділу охорони здоров’я і запитали, як дитина і як я почуваюся. Укотре  наголосили на засобах безпеки — що треба маску одягати, в рукавицях ходити (під час виходу в громадські місця — Pravda SOS), дезінфікувати дверні  ручки тощо.

Наслідки від хвороби я відчуваю і досі. Сьогодні вже червень, а я інколи відчуваю втрату смаку, в мене сильно випадає волосся. 

Я не можу сказати, що я зараз оговталась від хвороби. 

— Яка зараз ситуація з карантином у вашому штаті?

— У нас досі карантин, хоч і дещо послаблений.

Я живу у штаті Массачусетс, і наш штат займав третє місце із захворюваності і смертності від коронавірусу в США; перше місце — Нью-Йорк, друге — Нью-Джерсі. 

У США карантин проходить у декілька етапів. Спочатку це був посилений карантин, зараз другий етап — повідкривали кафе, вже стоять столики (на вулиці — Рravda SOS). Раніше видавали їжу тільки з собою через віконечка.

Школи досі закриті, діти закінчили цей рік вдома (дистанційно — Рravda SOS). Люди продовжують ходити в магазини в масках і рукавицях. 

— Думаєте, світ зміниться після пандемії?

— Світ, можливо, і не зміниться, але ми вже змінилися. 

— Що змінив коронавірус і карантин у вашому житті?

Коронавірусна хвороба змусила мене зовсім по-іншому глянути на життя. Зрозуміти, що не тільки робота і зайнятість є важливими в житті, а й сім’я.

Я, як домогосподарка і мама трьох дітей, завжди сиділа вдома. Але ми часто з дітьми виїжджали на всякі розвивалки і дитячі групи. Зараз цього нема. Сьогодні (10 червня — Pravda Sos) ми вперше за весь карантин вийшли з дітками на дитячий майданчик.

— Коли знімуть всі обмеження, що ви зробите найперше?

— Найперше я зніму свою маску і буду ділитися своєю усмішкою з людьми навколо і обійму тих, хто біля мене, і скажу нарешті: дякувати Богу, ми подолали разом цей вірус. 

Тому що коронавірус — це непросто, це багато обмежень, це брак спілкування, а людина — соціальна істота. 

Нам потрібно спілкуватися, нам потрібно більше часу приділяти одне одному, друзям, рідним.

Я буду більше подорожувати і ділитися щасливими моментами з іншими, я буду більше радіти і цінувати те, що я маю.

Тетяна Пляцок