Ашот Галстян: Без підтримки з боку власників бару карантин став би для мене справжньою катастрофою

Якщо в Аргентині на час карантину закриті усі церкви, утім працюють бари, то в Україні усе навпаки — шинкарі розоряються, питні заклади вмирають один за іншим. 

Влада не скасувала ані податків, ані акцизів, та й на хоч якісь субсидії кухарі, офіціанти та бармени розраховувати не можуть. 

Ми запитали Ашота Галстяна, одного з найвідоміших барменів Києва, наскільки коронавірус змінив його життя у професійному та особистому плані.

— Можеш пригадати, які емоції ти відчув, дізнавшись, що заклад, в якому ти працюєш, закривається через карантин на невизначений термін, а ти залишаєшся без роботи?

— Розумієш, незадовго до оголошення карантину я раптом усвідомив, що дуже запрацювався. Запрацювався до повного вигорання. 

Узимку в мене було зовсім мало вихідних днів, і якраз напередодні карантину я зрозумів, що мені просто вкрай необхідно відпочити. 

Моя подруга, яка знала про мій плачевний душевний стан, подарувала мені поїздку до Копенгагена. А через кілька днів після того, як вона вручила мені свій подарунок, я раптом дізнаюся, що повернутися з Копенгагена до Києва мені буде вже вкрай проблематично. 

Події з пандемією почали розвиватися дуже швидко, і, хоча в Україні в той час карантин ще не був оголошений, стало зрозуміло, що ось-ось перекриють повітряний простір — і вилетіти назад я вже не зможу. 

Повертатися до Києва з Копенгагена на маршрутках мені зовсім не хотілося. Тим більше, що всіх українців, які поверталися в той час з-за кордону, вже починали замикати на двотижневий карантин. 

Поїздку я скасував, а буквально через кілька днів закрився і "Бармен Диктат". Я залишився без роботи, але при цьому зрадів перепочинку. 

Власне, це і є ознака вигорання — коли сам факт перепочинку означає більше, ніж причини, через які цей перепочинок виник. 

Звичайно, я дуже хвилювався за здоров'я своїх близьких, своїх друзів, я сподівався, що усі вони будуть дотримуватися суворих карантинних заходів, і ця зараза під назвою COVID-19 не пристане ні до кого з нас. 

Але у той же час я почав психологічно готувати себе до того, що коли раптом все ж станеться нещастя зі мною або з кимось із моїх рідних, то це нещастя необхідно зустріти з холодною головою, без паніки та зайвих голосінь. 

"Неймовірно вдячний за підтримку з боку власників нашого бару, які подзвонили, запитали, скільки мені потрібно грошей, щоб вижити в умовах карантину, і виплатили мені грошову допомогу"

— А страху залишитися без грошей не було?

— Щодо фінансів я не сильно переживав — по-перше, в мене були, нехай скромні, але все ж хоча б якісь заощадження, а по-друге, я неймовірно вдячний за підтримку з боку власників нашого бару, які подзвонили, запитали, скільки мені потрібно грошей, щоб вижити в умовах карантину, і виплатили мені грошову допомогу. 

Причому так вчинили не тільки зі мною, а з усіма працівниками бару. Без цієї підтримки карантин став би для мене не стільки перепочинком, скільки катастрофою.

— І через три дні після оголошення карантину ти став розвозити свої коктейлі по місту...

— Так, після закриття бару ми зібралися усім колективом і почали міркувати, чим ми можемо допомогти нашим друзям. 

Адже багатьом із них було дуже страшно, багато хто панікував, хтось втратив роботу та занурився у депресію, а в деяких в ізоляції просто почав їхати дах. 

Людей необхідно було підтримати, зробити їх хоча б трішки щасливішими. Але ми не лікарняні клоуни, ми — шинкарі. А тому яким чином ми можемо проявити турботу про друзів? Привозячи їм у подарунок те, чого вони позбулися після закриття нашого бару —  спілкування і наші фірмові коктейлі. 

Я готував коктейлі, розливав по спеціальних пляшечках і розвозив їх у такому вигляді по Києву. І ти знаєш, результат цієї акції був приголомшливий — деякі були настільки зворушені тим, що про них пам'ятають, що навіть не стримували сліз. 

Справа ж зовсім не у коктейлях, а у проявах турботи, у підтримці.

"Ми не лікарняні клоуни, ми — шинкарі. А тому яким чином ми можемо проявити турботу про друзів? Привозячи їм у подарунок те, чого вони позбулися після закриття нашого бару —  спілкування і наші фірмові коктейлі"

— А звідки взялася ідея вести курси міксології онлайн?

— Багато моїх друзів, опинившись замкненими у чотирьох стінах, почали мені дзвонити і консультуватися — який коктейль можна приготувати з тих чи інших інгредієнтів, що опинилися під рукою. 

І я їм докладно розповідав, що з чим можна змішати і у яких пропорціях. Бо вдома можна приготувати смачний коктейль навіть з найпростіших складових — якщо в тебе є пляшка міцного алкоголю, мед, цитрусові. 

Або молочні коктейлі для дорослих з бренді чи віскі — їх можна приготувати навіть за допомогою звичайного кухонного блендера. І якщо при цьому тебе консультує досвідчений бармен, то може вийти шедевр. 

А потім я вирішив ці консультації перенести з телефонного режиму в соцмережі. Так і вийшов цикл онлайн-лекцій. 

Причому ці лекції виявилися популярними не тільки серед моїх друзів і знайомих в Україні, а й серед багатьох людей за кордоном.

— Отже, ці онлайн-лекції були суто карантинним поривом, чи ти збираєшся продовжувати їх випускати і в майбутньому?

— Ти знаєш, напевно, це все ж було чисто карантинне натхнення. В ізоляції люди набагато частіше користувалися соцмережами, їм було нудно, самотньо. А зараз... я все ж таки не блогер.

"В ізоляції люди набагато частіше користувалися соцмережами, їм було нудно, самотньо. А зараз... я все ж таки не блогер"

— А який коктейль у період карантину мав найбільший попит? Може, виникла якась тенденція або якийсь карантинний тренд? Наприклад — усі раптом поголовно підсіли на Криваву Мері... було щось схоже?

— Ні, в цьому сенсі я не можу простежити яку-небудь тенденцію. Усе було дуже індивідуально. Я навіть не зміг би назвати трійку найбільш популярних карантинних коктейлів. 

Ті, хто зазвичай приходять до нас у бар, розбещені такою кількістю різноманітних коктейлів, що більше орієнтуються на власні миттєві бажання, ніж на якісь загальні тенденції. 

Ми прищепили їм смак, а тому вони вже здатні дотримуватися виключно власних уподобань, не озираючись на контекст.

— А який коктейль ти готував на карантині найчастіше для себе особисто?

— Не повіриш, але за весь період карантину я випив лише дві пляшки пива. Якось не хотілося нічого. 

Але судячи по соцмережах, багато моїх колег і знайомих неабияк виснажили свої домашні запаси алкоголю. А ось мені чомусь не хотілося. Отже, швець без чобіт.

— Тобто, в зум-вечірках ти не брав участі?

— Для мене такий формат спілкування є дещо дивним... Мене вистачає хіба що на 10 хвилин, бо на цих зум-вечірках завжди такий галас стоїть, усі одне одного перекрикують, у когось на тлі розмови діти кричать, у когось пральна машина торохтить, у когось собака заливається гавкотом. 

Мені більше подобається спілкуватися у зумі тет-а-тет. І карантин у цьому плані дав можливість поспілкуватися з багатьма друзями, з якими, незважаючи на всю душевну близькість, у звичайному житті встигаєш поспілкуватися від сили два-три рази на рік. Отже формат тет-а-тет мені набагато ближче, ніж зум-тусовки.

"Формат тет-а-тет мені набагато ближче, ніж зум-тусовки"

— На яких твоїх планах, крім поїздки у Копенгаген, карантин поставив жирний хрест? Про що шкодуєш найбільше?

— Крім Копенгагена в мене зірвалися дві дуже важливі поїздки. 

Перша — це поїздка на джаз-фестиваль у Бремені, це один з найкрутіших джаз-фестивалів у світі. На цьому фестивалі ми з Татою Кеплер повинні були представляти "Бармен Диктат" і лейбл "Хуейбл", який записує українських джазових музикантів. Але фестиваль перенесли чи то на 21-й, чи то на 22-й рік.

А друга — це поїздка на фестиваль електронної музики "Кала" на узбережжі Албанії. Його теж перенесли на рік.

— Для тебе ізоляція стала екзистенційним випробуванням? Ти дізнався щось нове про себе самого?

— Я зрозумів, що хочу жити один. Зараз я живу з братом. Я і раніше думав над тим, щоб жити в окремій квартирі, але саме під час карантину зрозумів —  все, баста, далі відкладати переїзд вже просто неможливо. 

Зараз я щосили шукаю собі квартиру. А ще я зрозумів, що потрібно краще піклуватися про своє здоров'я, адже Київ — це місто, в якому тобі доводиться весь час кудись бігти. 

Ти кожен день біжиш, мчиш, як змилена коняка, хочеш усюди встигнути, тому що як не встигнеш — не заробиш грошей. І ти не звертаєш уваги на сигнали, які посилає тобі твій власний організм.

Ти забуваєш, що треба хоч іноді зупинятися і просто дивитися на небо. Або просто лежати у ванні і читати книгу, відключивши телефон. Або готувати їжу. 

Адже приготування їжі — це дуже медитативна практика. У звичайному житті я рідко готую для себе — переважно для родичів. А під час карантину я став набагато більше готувати саме для себе, повністю віддаючись цьому заняттю.

"Треба хоч іноді зупинятися і просто дивитися на небо. Або просто лежати у ванні і читати книгу, відключивши телефон. Або готувати їжу"

— І що саме готував?

— Креветки, рибу. Навчився робити приголомшливий хумус. Навчився готувати рис.

— Рис чи ризото?

— Ні, просто рис. Правильно приготувати рис — це справжнє мистецтво. 

Японці витрачають 3 роки, щоб досконало оволодіти цим мистецтвом. А ще я навчився готувати гриби шиітаке. 

Раніше я був упевнений, що готувати шіїтаке вміють лише азіатські кухарі у Берліні. Але тепер і я вмію це.

— А окрім готування їжі чим займався?

— Подивився усі частини "Володаря кілець" і "Хоббіта" в оригінальній озвучці. А ще... Ти знаєш, я намагався гнати від себе думки типу "хлопче, в тебе є вільний час — займися чимось корисним". 

Я робив лише те, чого мені хотілося. Зайнявся англійською мовою просто тому, що мені цього хотілося. Навчив маму користуватися фейсбуком, тому що хотів проводити з нею більше часу. 

Якщо чесно, я не нудьгував по роботі. Мені було вкрай необхідно хоч трохи побути в спокої. 

Більш того, коли оголосили послаблення карантину, і я вийшов на вулиці, знову під зав'язку забиті автомобілями та людьми, я навіть засмутився. Що, знову? Ні-ні, я не хочу!

"коли оголосили послаблення карантину, і я вийшов на вулиці, знову під зав'язку забиті автомобілями та людьми, я навіть засмутився. Що, знову? Ні-ні, я не хочу!"

— Але страху остаточно втратити роботу в тебе не було? Адже зараз зрозуміло, що багато барів і ресторанів вже ніколи не відкриються...

— Так, дуже багато людей втратили роботу у зв'язку з карантином і кризою, викликаною пандемією. 

Багато людей, які приїхали до Києва з інших міст і працювали в тутешніх барах і ресторанах, змушені були покинути столицю. І для багатьох із них таке безславне повернення до свого рідного міста —  жахлива травма. 

Я чув, що на сьогоднішній день вже 30% київських барів не зможуть відкритися після карантину. Щодо нашого бару — я не уявляю, щоб він не відкрився. І навіть уявляти собі цього не хочу! 

Це буде просто катастрофа! І для наших гостей, і для барної столичної культури, і для мене особисто, тому що я дуже люблю це місце. 

Але якщо таке все ж трапиться — впевнений, що я не пропаду, не піду з простягнутою рукою. Хороші бармени завжди потрібні, а я класний! Тим більше, я занадто довго і вперто працював на своє ім'я, тепер вже нехай ім'я попрацює на мене.

— Переїхати до Європи думок не виникало?

— Я не хочу їхати з Києва. Так, іноді дивишся по сторонах і думаєш: може, пішло воно все. Але їхати не можна. Що буде з цим містом, якщо всі класні люди звідси поїдуть?

"Я не хочу їхати з Києва. Так, іноді дивишся по сторонах і думаєш: може, пішло воно все. Але їхати не можна. Що буде з цим містом, якщо всі класні люди звідси поїдуть?"

— Ти щось цікаве прикупив під час карантину?

— Так, я купив собі велосипед. На карантині я став додавати у вазі і вирішив — "так, стоп, треба щось із цим робити". Спочатку взяв велосипед у одного свого друга, покатався і зрозумів — це шикарно!

І купив собі циклокросовий байк, агресивний такий. На ньому і по шосе можна, і по бездоріжжю. А ще придбав газовий балончик для самозахисту. 

— Та ти що?!

— Так, на жаль, після оголошення карантину у місті просто катастрофічно збільшилася кількість "гоп-стопу". 

На деяких моїх знайомих нападали, деякі з них встигли втекти або відбитися, але дехто отримав травми і позбувся телефону й гаманця. 

На брата мого теж хотіли напасти, але він відчув, що його переслідують. Як пояснюють в поліції — усі будівництва під час карантину зупинились, а приїжджі, що працювали на цих будівництвах, застрягли у столиці. Через тиждень вони пропили усі свої гроші і почали полювати на перехожих... 

А ще я метальні сокирки купив!

— Теж проти гоп-стопу?

— Ні, ти що! Для розвитку координації і відчуття дистанції. Адже дистанція під час карантину — ключове слово.

Якщо у вас є історія про те, як COVID-19 та карантин змінили ваше життя, напишіть нам листа із темою "Моя історія" на sos.pravda007@gmail.com