Євген Лавренюк: Внутрішній туризм — це єдине джерело прибутку, на яке ми можемо розраховувати цьогоріч

Введення карантину, заборона масових заходів, обмеження авіа-, залізничних та автобусних перевезень — все це вкрай негативно позначилося на готельній індустрії. 

Особливо у цій сфері постраждали хостели, адже проживання великими компаніями і постійне спілкування у загальних зонах після введення карантину оголошені поза законом.

Євген Лавренюк починав свій бізнес з оренди квартири в центрі Києва майже десять років тому. Нині він має десятки хостелів в усіх куточках країнах. 

І раптом туристичний бізнес паралізований через пандемію COVID-19. 

"Спочатку була дуже слабка надія на допомогу держави, на якісь рішення щодо дотування і кредитування у нашій сфері, — розповідає  Євген. — Але незабаром стало ясно, що усі ці надії були лише ілюзією".

Pravda SOS вирішила детальніше розпитати підприємця про те, що тепер буде з його бізнесом, як він пережив карантин і які висновки зробив.

— Якщо вірити експертам, нинішня економічна криза, що виникла через пандемію і карантин, вдарила по готельному бізнесу якось вже зовсім нещадно...

— Так і є. Більш того — цей бізнес зараз просто вмирає. 

Я працюю в цій сфері з 2008 року, і у нас ніколи ще не було настільки складної ситуації. Навіть під час кризи 2014 року. 

В принципі, хостели у будь-якій кризі здатні до виживання, тому що це економ-пропозиція. І навіть якщо ми втрачали якийсь сегмент у вигляді приїжджих туристів, то до нас приходили місцеві, які шукали дешеве, але якісне житло. 

Навіть наше кафе "Друзі", об'єднане з київським хостелом, завдяки своїм демократичним цінам почувалося добре при будь-яких кризових розкладах. Просто трохи змінювалася аудиторія. 

А зараз криза зовсім інша. До неї ніхто не був готовий. 

Якщо зараз озирнутися на 2019 рік, то усі проєкти, пов'язані з подорожами, піднімали колосальні інвестиції. Тому що підприємці були впевнені — ніщо не змусить людей припинити подорожувати по світу. 

Виявилося, що пандемія здатна й не на таке.

— Тебе карантин застав у Києві?

— Коли все тільки починалося, я був  у Південному Тіролі. Цей регіон є сусідом Ломбардії, де епідемія у той час вже активно себе проявила. 

Я встиг повернутися до Києва, і був, напевно, одним з найперших пасажирів, якого на вході у літак зустрічали стюардеси у захисних масках, рукавичках та з пірометрами, що вимірюють температуру.

"Якщо зараз озирнутися на 2019 рік, то усі проєкти, пов'язані з подорожами, піднімали колосальні інвестиції. Тому що підприємці були впевнені — ніщо не змусить людей припинити подорожувати по світу"

— Панікував?

— Знаєш, я пройшов усі класичні стадії. Спочатку паніка. Потім стадія неприйняття — це все тимчасово, завтра це закінчиться, усе повернеться на круги своя. Потім прийшло усвідомлення, що пандемія та карантин — це й справді надовго. 

Тоді ми заметушилися: "а давайте доставку їжі організуємо з нашого кафе", "а давайте мобільні кав'ярні зробимо, щоб люди могли замовляти каву в "телеграм", а ми будемо її готувати прямо під їхніми будинками", "а давайте онлайн що-небудь придумаємо"... 

Але ніякі рішення, прийняті у поспіху, ні до чого доброго не привели — навіть доставка їжі виявилася збитковою. 

Після всієї цієї абсолютно неефективної метушні я сказав: так, все, видихнули! А то згарячу можна таких дров наламати!

— На відміну від звичайних готелів, хостели як бізнес-стратегія виявилися набагато більш вразливі...

— Так, і це найприкріше! Сам формат проживання у наших хостелах і ті позитивні цінності, які ми завжди пропагували, по клацанню пальців виявилися протизаконними. 

Адже девіз нашої компанії — живи спільно, активно спілкуйся, заводь нових друзів, знайомся з максимально можливою кількістю людей. 

Усе це природно для людини в звичайних умовах, але абсолютно неприродно під час пандемії.

А у нас вся бізнес-модель заточена під те, що люди з усього світу спілкуються одне з одним офлайн. Не в соцмережах, а сидячи за столиком кафе або під час спільних прогулянок. 

І ми всіляко цьому сприяли. Чому ми об'єднали кафе "Друзі" з хостелом? Тому що це кафе дуже популярне серед місцевих. Вони приходять сюди і отримують можливість познайомитися з гостями з інших країн (у нас зупиняються туристи з 180 країн світу) та показати їм місто так, як не покаже жоден екскурсовод. 

Тепер уся ця позитивна бізнес-модель виявляється неактуальною.

— Отже, хостели і кафе закриті. Як у такій ситуації рятувати свій бізнес?

— На початку карантину ми могли лише максимально скоротити свої щомісячні витрати. У нас є офіс 300 квадратних метрів — ми подумали, як скоротити його до 50 квадратів. 

По орендній платі були дуже складні переговори, але практично усі наші орендодавці пішли на поступки, хай навіть короткострокові. 

Увесь наш лінійний персонал, який працює позмінно — портьє, покоївки, офіціанти, кухарі, посудомийки — отримав від нас разову виплату 40 відсотків від їхнього середнього місячного заробітку. 

Ми не зобов'язані були так вчинити, але ж це найбільш соціально незахищена група наших працівників. У них немає накопичень, і ми хотіли їм допомогти хоч якось пережити карантин. 

А співробітників, які у нас працюють на ставці — керівники, менеджери, бухгалтери — ми перевели на 50-відсоткову оплату праці.

— Це гідно!

— Так, бо ми несемо соціальну відповідальність перед нашою командою. Хоча з деякими людьми довелося все ж попрощатися — на жаль, ми були змушені прийняти навіть і такі неприємні рішення.

"Увесь наш лінійний персонал, який працює позмінно — портьє, покоївки, офіціанти, кухарі, посудомийки — отримав від нас разову виплату 40 відсотків від їхнього середнього місячного заробітку"

— А на державу була якась надія?

— Надія була. Зовсім крихітна. 

У Чехії, наприклад, де розташований один із наших хостелів, держава компенсує працівникам 80% щомісячної зарплати. 

Тобто, якщо ти не скорочуєш свого працівника, держава компенсує тобі витрати на його утримання. Хоча ти, як і раніше, платиш податки. 

А у нас... Та ладно, що тут обговорювати, і так все зрозуміло.

— Літня тераса кафе "Друзі" вже працює, а хостел досі закритий?

— Ні, зараз у нас живуть довгострокові постояльці, що знімають житло на місяць або більше. Живуть за спеціальними тарифами (знижка іноді доходить до 90%) в приватних номерах з окремими санвузлами. Максимум по двоє. 

Причому, серед наших гостей сьогодні є як кияни, які терміново потребували житла через неможливість платити оренду за квартиру, так і іноземці, які застрягли в Україні через відсутність авіасполучення і закриті кордони.

— Ну хоч якийсь прибуток...

— Цього прибутку ледь вистачає на оплату охорони об'єкта. Плюс додаткові витрати — дезінфекція приміщень кожні три години.

— Є думка, що туристичний та готельний бізнеси зможуть прийти до тями вже до кінця року, тому що люди, змучені ізоляцією, почнуть активно подорожувати, незважаючи ні на що.

— Покажи мені цих оптимістів, які таке кажуть! 

Так, усі сподіваються на ефект відкладеного попиту, але це лише теорія. Наприклад, 70% наших гостей завжди складали іноземці — ми не зможемо їх швидко повернути, навіть коли кордони відкриють. 

У багатьох ще на деякий час залишиться фобія великого скупчення людей, а відповідно, вони навіть не стануть розглядати поселення в хостелі як варіант. 

Не варто забувати і про те, що багато людей під час карантину втратили роботу, і в них просто банально немає грошей на подорожі.

А в тих, у кого навіть є заощадження, немає ніякої впевненості в майбутньому, а, отже, і готовності витрачати гроші на такі необов'язкові речі як подорожі.

— Можливо, у такій ситуації українці почнуть цікавитися власною країною і виникне мода на внутрішній туризм?

— О, ми дуже сподіваємося на це! 

Сплеск локального туризму був дуже відчутний після 2014 року — у той час Львів, Одеса, Карпати пережили справжній бум. 

Але у 2018 році трапився різкий спад — українцям дали "безвіз". 

Ми дуже сподіваємося, що ефект 2014 року повториться й зараз. Тому що внутрішній туризм — це, судячи з усього, єдине джерело прибутку, на який ми можемо розраховувати у цьому році. 

Але навіть якщо ці надії виправдаються, це не компенсує втрату іноземного ринку, тому що такі напрямки як Київ, Львів, Одеса завжди дуже залежали саме від закордонного туриста.

"Внутрішній туризм — це, судячи з усього, єдине джерело прибутку, на який ми можемо розраховувати у цьому році"

— Як ти вважаєш, коли ви зможете вийти на докарантинний рівень за прибутками?

— Якщо не трапиться другої хвилі коронавірусу, то вийти на докарантинний рівень ми зможемо в кращому випадку десь у 2022 році. 

Хоча, знаєш, я перестав планувати щось на рік або два вперед — тепер мої плани не виходять за рамки одного тижня. 

До речі, ми створили зараз програму для волонтерів, тих, хто хоче спробувати себе на новому місці, і пропонуємо їм попрацювати в хостелах Праги, Києва чи Львова. 

Ми оплачуємо їм проїзд і надаємо житло, харчуватися можна у нашому кафе за собівартістю, а волонтер має відпрацювати 10 нічних змін в місяць.

— Як нічний портьє?

— Так. Спеціальних навиків чи знань для цього не потрібно. Увесь інший час волонтер може займатися своїми справами. Наприклад, робити віддалено інтерв'ю для "Української правди".

"Ми створили зараз програму для волонтерів, тих, хто хоче спробувати себе на новому місці, і пропонуємо їм попрацювати в хостелах Праги, Києва чи Львова"

— Я подумаю! А скажи, наскільки карантин позначився на твоєму особистому житті?

— У мене двоє дітей, які раніше ходили у садок, а на карантині сиділи разом зі мною та дружиною. У нас немає заміського будинку, ми живемо в квартирі. 

Квартира комфортна для проживання 4 осіб, тільки якщо ти не проводиш у ній 100% свого часу. 

А тому на карантині довелося ввести у квартирі дуже жорсткі правила — хто, де і коли може знаходитися, щоб у результаті в кожного виникало хоч трохи особистого часу і бодай трохи особистого простору.

— Вийшло?

— Так! Довелося свій менеджерський талант перенаправити з роботи додому. 

Причому, завдяки вимушеній концентрації за відведені на роботу 4 години я встигав стільки ж, скільки до карантину за цілий день. 

Жорсткі рамки — це іноді навіть добре.

— Але конфліктів не виникало?

— Тьху-тьху-тьху. Якось ми змогли пересидіти карантин без конфліктів у сім'ї. 

Хоча, звичайно, серед моїх друзів-знайомих не усі настільки ж гладко пережили ізоляцію. Більш того, у моєї дружини (вона дизайнерка інтер'єрів) зірвалося одне дуже добре замовлення, тому що молода пара, яка купила квартиру напередодні пандемії і мала намір зробити в ній цікавий ремонт, після карантину несподівано вирішила розлучитися.

— М-да, класика жанру... А як ти розважав себе і дітей на карантині?

— На карантині ми з дружиною нарешті усвідомили, для чого привозили з різних поїздок таку величезну кількість фотографій.
Це стало доброю розвагою — переглядати спільно з дітьми фотографії з подорожей, згадувати ті чи інші міста і заново проживати вже призабуті емоції. 

Це взагалі був перший раз, коли ми з дружиною заглянули в наше фото-сховище. А що ще... Участі в зум-вечірках не брали — мені з головою вистачало зум-нарад з колегами. 

А ще в нас із дружиною є вузьке коло друзів, і ми ходили одне до одного в гості. 

А ще вчилися готувати їжу, максимально скоротивши сімейний бюджет. У зв'язку з цим навіть ігровий момент з'явився — хто зможе максимально заощадити, але в той же час приготувати смачну вечерю? 

Також я розмірковував щодо нових проєктів — ще до пандемії ми з моїм партнером задумалися над тим, що хостели та кафе — це чудово, але необхідно розвиватися. 

А тому на карантині я думав не лише про те, наскільки пандемія вбиває мій теперішній бізнес, а й обмірковував проєкт нової готельної мережі з безконтактним заселенням.

"У мене двоє дітей, а тому на карантині довелося ввести у квартирі дуже жорсткі правила — хто, де і коли може знаходитися, щоб у результаті в кожного виникало хоч трохи особистого  простору"

— А які твої особисті плани пандемія безжально перекреслила?

— У нас була запланована неймовірно крута поїздка на захід США, до якої я готувався дуже довго.

Уявляєш, проїхатися по знаменитій Роуд-1 уздовж тихоокеанського узбережжя з Лос-Анджелеса в Сан-Франциско! Побачити Великий каньйон та Долину монументів! 

Я настільки психологічно зрісся з цими планами, що на початку навіть не хотів вірити, що цього вже не станеться. Адже це повинно було стати найкращою подорожжю у моєму житті! 

Зараз я вже заспокоївся. Замість Каліфорнії поїдемо разом з дітьми в Коблево.

— Але хоч щось позитивне ти витягнув з карантину?

— Ти знаєш, так. Раніше в мене у голові були побудовані якісь бар'єри щодо розмежувань "Зараз я відпочиваю, а ось зараз я працюю". 

Якщо якісь справи виходили за рамки часу, відведеного для праці, я реагував на це дуже болісно. Поміркуй сам — як ти можеш розслабитися на вихідних, якщо посеред вікенду тобі потрібно з'їздити на ділову зустріч? 

Як можна насолодитися відпусткою, якщо у тебе раз у раз дзвонить телефон і доводиться вирішувати якісь бізнес-проблеми? 

Або я працюю, або відпочиваю — змішувати ці два режими мені було вкрай некомфортно. 

І раптом під час карантину ці бар'єри зламалися — тому що протягом довгого часу і робота, і відпочинок, і спілкування з дітьми відбувалися на одних і тих же 100 квадратних метрах. 

Я став більш психологічно гнучким за цей час, навчився перемикатися, усвідомив, що "перебувати у моменті" — це дуже важливо. 

Я зрозумів, що не треба на 100 відсотків ототожнювати себе зі своїм бізнесом: адже я — це не тільки те, завдяки чому я заробляю гроші.

Якщо у вас є історія про те, як COVID-19 та карантин змінили ваше життя, напишіть нам листа із темою "Моя історія" на sos.pravda007@gmail.com