Леонід Остальцев: Які зум-вечірки?! Які музеї?! Я щасливий власник малого бізнесу в Україні

Леонід Остальцев пішов добровольцем на фронт після того, як у червні 2014 під Луганськом збили ІЛ-76 з українськими десантниками. 

Зрештою Остальцева нагородили орденом "За мужність" III ступеня, який він жодного разу не надягав. 

Після демобілізації він заснував піцерію, яка працевлаштовує ветеранів АТО. Мета проєкту "Veterano" — адаптація ветеранів війни на Донбасі до цивільного життя. 

"Їм  дуже важко знайти роботу, особливо в Києві — багато хто з роботодавців спочатку взагалі не розуміли, хто ці люди, які пройшли війну. Я вирішив, що цей розклад треба докорінно міняти! І тому зараз я даю хлопцям можливість опанувати нову професію — піцайоло" — говорив Остальцев, відкриваючи свою першу піцерію. 

За ці кілька років проєкт "Pizza Veterano" став франшизою, про нього писав The New York Times, його відвідував сам прем’єр-міністр Великобританії. 

Сьогодні в холдинг Veterano Group входять піцерія Pizza Veterano, ресторан Veterano Resto, мережа кав'ярень Veterano Coffee, випічка Veterano Brownie та охоронна фірма Veterano Guard. Власники всіх цих бізнесів — ветерани війни. 

У "Veterano" прийнято "підвішувати" піцу — оплачувати і залишати для тих, хто з тих чи інших причин не в змозі її замовити.

"Підвішена" піца передається не тільки у військові шпиталі, але й прямо на передову, з маріупольської Pizza Veterano. 

Однак COVID-19 добряче вдарив не лише по здоров’ю людей, а й по їхніх фінансах. Проєкт про наслідки пандемії коронавірусу Pravda SOS поцікавився у Леоніда Остальцева: як він почувається у нових реаліях?  

— Після оголошення карантину скільки часу тобі знадобилось, щоб перейти від розгубленості та відчаю до прийняття перших функціональних рішень відносно порятунку власного бізнесу? Або, може, в тебе взагалі ніякої розгубленості не було, і ти одразу сприйняв нові реалії як черговий життєвий виклик?

— Та ні, що ти! Не буду брехати — мені було дуже хріново. Я навіть зловив невеликий нервовий зрив. Такий малесенький, але дуже відчутний нервовий, щоб його, зрив. 

Спочатку я взагалі міркував закрити піцерію на весь період карантину, але потім вирішив усе ж адаптуватися до нових реалій і запускати доставку нашої піци. Робити це довелося з нуля, тому що раніше ми ніколи з доставкою не працювали. Витратили близько 2500 доларів, щоб швидко перейти на ці рельси та стартанути. 

— То в тебе усе гаразд?

— Ти що, здурів?

— Але ж вважається, що піцерія — це такий заклад, який, працюючи в режимі онлайн-доставки, майже не несе збитків. Це не так? 

— Це нахабна мерзенна брехня! Не несе збитків?! Маячня! 

Навіть з огляду на те, що ми закинули грошей в ґуґл-рекламу, що ми вже маємо ім'я та добру ​​репутацію, на доставці ми робимо лише одну восьму наших колишніх оборотів. А це — ні про що!

Доставка піци ледь покриває заробітний фонд працівників, продукти і лише частково комуналку. Але оренду не покриває навіть близько. 

А між тим фінансове навантаження збільшилось у рази — треба постійно проводити дезінфекцію продуктів і помешкання, купувати антисептики, рукавички, захисні маски. 

За свій рахунок привозити людей на роботу, а потім відвозити їх додому. Поясни мені, яким таким чарівним чином піцерія у цих умовах може хоча б щось заробляти? 

Піцерії, які ще до карантину працювали з доставкою свого продукту, ті, в кого бізнес-модель з самого початку була прописана під такий формат, то вони, можливо — лише можливо! — не встигли втратити великий шматок свого ринку. Але так чи інакше усі щось втратили. На одній лише оренді у нас за кожний місяць в карантині був мінус у 200 тисяч. 

"Доставка піци ледь покриває заробітний фонд працівників, продукти і лише частково комуналку. Але оренду не покриває навіть близько"

— Невже не вдалось домовитися з орендодавцями, аби на період карантину не платити за оренду? 

— Буквально кілька днів тому в мене була контрольна розмова з орендодавцем, і нам усе ж таки зробили знижку в 50 відсотків, хоча спочатку говорили, що ніякої знижки взагалі не буде. Так, це заощадило нам чималий шматок грошей, але навіть з такою знижкою це дуже суттєва сума для нас сьогодні. 

А про якийсь заробіток ми взагалі не говоримо. 

Коронавірус — це історія про суцільний мінус. 

Тому я дуже вдячний орендодавцю, що він все ж пішов нам назустріч. Крім знижки ми отримали можливість поступово оплачувати заборгованості з оренди у наступних місяцях, розбиваючи її на певні етапи.

— Так, тепер бачу, що й справді все погано. 

— Погано… Я навіть відео зняв, де стою у себе в піцерії і реально плачу гіркими сльозами. 

Це такий собі наочний приклад того, що робити українському власнику бізнесу, коли починається реальна катастрофа під назвою карантин. Просто впасти на підлогу і плакати. 

Але довго плакати не можна — далі потрібно вже щось робити. Без варіантів. Зараз ми вже переговорили з фінансовими партнерами щодо оформлення великого кредиту, який дозволить нам закрити усі наші зобов'язання і борги та хоч якимось чином залишатися на плаву до того моменту, коли знову почнемо заробляти. 

Скільки часу піде на це — навіть не буду намагатися прогнозувати. 

— Бари, ресторани, кав’ярні — це один із сегментів українського бізнесу, що найбільше постраждали у період карантинних обмежень. Скільки працівників ресторанного сегменту холдингу Veterano тобі довелось звільнити? Чи ти знайшов можливість перепрофілювати свою команду? Адже краще розвозити піцу як кур’єр власної служби доставки або приймати замовлення у колл-центрі, ніж сидіти у відпустці за свій рахунок. 

— Так, тут ти правий. Ми якраз так і зробили, коли перейшли до формату доставки. І саме завдяки цьому ми не звільнили поки що жодного нашого працівника. 

Хоча тих, хто живе за межами Києва, ми не залучали до роботи під час карантину, тому що були не в змозі привозити їх до столиці, а потім відвозити додому. Але ми нікого не втратили. Більш того — зараз навіть будемо добирати людей. 

— Як ти мотивуєш своїх людей?

— А з мотивацією все просто. Я усім своїм працівникам кажу так: "Якщо ти не любиш насправді те, що робиш, то не гай, падло, свого часу і мого на додачу! Йди в інший заклад!" Це чесний підхід. 

Зараз обов'язків у кожного з нас стане набагато більше, а от зарплата не збільшиться. Але цього вимагають нинішні реалії, а не примхи роботодавця-експлуататора. 

І тут вже усе залежить від людини — чи готова вона віддаватися нашій справі максимально. Я вважаю так — саме те, що й як ми робимо, відображає нашу людську суть. 

Те, як ми ставимося до своєї роботи, показує, хто ми є насправді. От ми, наприклад, у своїй піцерії усі як один красені, розумники і суперкруті — а чому? 

— Чому?

— Тому що ми дуже добре знаємо і робимо своє діло. Хто готовий підписатися під такими принципами роботи — залишається з нами. З тими, хто не готовий — будемо прощатися. По-іншому не буде.

"Розумієш, я хотів зробити не просто "ще один бар", а саме знакове ветеранське місце, де в мене буде не тільки крутий вибір алкоголю, не тільки кайфова музика, але й можливість познайомити відвідувачів з ветеранською субкультурою"

— Бар Veterano зараз переживає, напевно, ще важчі часи, ніж ресторани та кав’ярні, адже він навіть відкритися не встиг нормально. До речі, для чого ти взагалі вирішив відкрити бар? Сам ти вже багато років взагалі не вживаєш алкоголь, а барменам заборонив наливати спиртне усім, хто у військовій формі.

— Розумієш, я хотів зробити не просто "ще один бар", а саме знакове ветеранське місце, де в мене буде не тільки крутий вибір алкоголю, не тільки кайфова музика, але й можливість познайомити відвідувачів з ветеранською субкультурою. 

Наприклад, тільки у нашому барі можна побачити єдину в Україні геральдичну виставку всіх наявних державних, волонтерських і відомчих нагород. А на барній стійці в нас є місця довічного резерву з іменними табличками — заглянувши у меню, ти завжди зможеш прочитати історії цих людей. 

Так що це не просто бар — це щось набагато більше. На карантині, авжеж, бар був закритий, і ми адаптували його під доставку піци.

— Як ти вважаєш, скільки часу потрібно буде твоєму ресторанному бізнесу для відновлення? Деякі ресторатори вважають, що навіть при найкращих розкладах для повного відновлення галузі їм знадобляться роки.

— Зараз дуже важко робити прогнози. Дуже багато ресторанів закриється — це правда. Дуже багато ресторанів вже закрилися, тільки вони ще самі про це не здогадуються. 

Я бачу, що ринок серйозно змінюється, але насправді ніхто не знає, яким він стане врешті-решт. До того ж, ми не повинні забувати, що восени і взимку буде новий спалах коронавірусу, і до цього також треба готуватися. 

Якщо ж відновлення галузі дійсно затягнеться на роки, то тоді сенс ресторанного бізнесу втрачається зовсім. 

— Кому і чим саме ти допомагав під час карантину? 

— Наша історія з "підвішеною" піцою була, є і буде завжди. Просто якщо раніше ми доставляли піцу тільки на фронт та у військові шпиталі, то під час карантину за допомоги патрульної поліції почали доставляти "підвішені" піци і нашим лікарям на станції швидкої допомоги та у деякі лікарні. 

У важкі часи необхідно консолідуватися. А завтра наші піци поїдуть в центр онкології для діточок, хворих на рак. 

"А завтра наші піци поїдуть в центр онкології для діточок, хворих на рак"

— До речі, ще до введення карантину ти відправляв продукти харчування нашим громадянам, евакуйованим з Китаю і розміщеним у Нових Санжарах. Чому? Хіба подібними доставками не повинен займатися Червоний Хрест? Чи тебе настільки вразила ця ситуація, коли тамтешнє населення, збожеволівши від паніки, готове було розтерзати своїх же співгромадян?

— Саме так! Мені дуже не сподобалася вся ця історія! Я цього не розумію і… вибач, але далі будуть суцільні мати. Так, ми відправляли у Нові Санжари піцу. Але ж питання не в піцах — річ у ставленні до людей. 

Не можна так зі своїми! Це неправильно! Це наші люди, наші громадяни. А з приводу того, хто що повинен робити, Червоний Хрест або хтось там ще — це також неправильне запитання. 

Якщо ми будемо чекати, коли хтось комусь допоможе, то людство почне вимирати. 

Ми у такі ігри не граємось. Є три залізобетонних принципи у нашому холдингу: перший — нам ніхто нічого не винен, якщо ми чогось хочемо, то піднімаємо п’яту точку і робимо; другий — ми намагаємося працювати чесно і у рамках закону, наскільки це взагалі можливо у нинішніх реаліях; третій — заробив — допоможи. 

Розумієш? Якщо я заробив копійчину, то маю допомогти людям, а не чекати, коли це зробить Червоний Хрест. 

— Але ти сподівався хоча б на якусь допомогу своєму бізнесу з боку держави після введення карантину? 

— Дивись пункт перший — нам ніхто нічого не винен. 

Звісно, я не сподівався ні на яку допомогу від нашої держави, тому що напевно знав, що ніякої допомоги не буде. 

Але я сподівався на хоч якісь послаблення з боку держави. 

За останній тиждень ми, наприклад, повинні заплатити податків на 100 тисяч гривень. І я був би дуже радий, якби держава у цей період, поки ми нічого не заробляємо і ледве можемо утримувати свою команду, сказала б нам: "О, хлопці, знаєте, а ви поки що не платіть податки, адже вам треба вижити якось". 

Звичайно, ніхто нічого подібного в нашій країні нам не скаже. Тому навіщо чекати того, чого просто не може бути. 

Але нібито Кличко нещодавно казав, що всі, у кого були дозволи на літні тераси у минулому році, отримають в цьому році автоматичну пролонгацію за 1 гривню. 

Якщо це рішення пройде, то ми зекономимо 29 тисяч гривень! І врешті купимо на ці гроші суперкруту посудомийну машину. 

— Кажуть, ти і на фронті відкрито конфліктував з начальством, якщо сумнівався в його професіоналізмі, а вже про твої різкі висловлювання щодо Усика, Ломаченка, Богдана і Портнова не чув тільки глухий. Зараз, у важкі часи, тобі часто пригадують твою безкомпромісну політичну та громадянську позицію?

— Знаєш, ні, не пригадують. Може тому, що ані я, ані моя команда не потребуємо, щоб нас підтримували, а тому і дорікати нам нічим. 

Так, на фронті в мене були конфлікти з молодшим керівництвом, але я завжди дуже поважав своїх командирів. Мій командир роти і мій командир батальйону — два Героя України! Моя повага до них безмірна. А з іншими… Знаєш, казати людям в очі, що вони наволоч, якщо вони так поводяться, я ніколи не боявся і завжди це робитиму. 

"На фронті в мене були конфлікти з молодшим керівництвом, але я завжди дуже поважав своїх командирів"

— Чи був у тебе час на карантині прогулюватись онлайн-музеями світу, дивитись кінокласику та брати участь у зум-вечірках? 

— Я зрозумів — ти вирішив познущатися з мене, еге ж? 

Які зум-вечірки?! Які музеї?! Я щасливий власник малого бізнесу в Україні! Хіба у щасливих власників малого бізнесу в Україні є час на кінокласику? За весь карантин я лише кілька разів вночі пограв на плейстейшн, щоб хоча б якимось чином відволіктись від усіх проблем, які звалилися на мене. Іноді вечорами зустрічався з друзями — пили чай і обговорювали новини. От і усе. А ти кажеш — музеї, вечірки… 

— Чому тебе навчила уся ця ситуація з пандемією? Які уроки ти засвоїв?

— Головний урок — треба бути готовим до того, що деякі бізнес-рішення, які ти будеш змушений прийняти, виявляться досить суворими та жорсткими. 

Ну і ще — чому нас вчить будь-яка катастрофа, що трапляється у житті? Тому, що лише щось роблячи, можна цю катастрофу залишити позаду. Інакше так у ній і залишишся назавжди. 

Якщо у вас є історія про те, як COVID-19 та карантин змінив ваше життя, напишіть нам листа із темою "Моя історія" на sos.pravda007@gmail.com