Володимир Киян: Люди, що під час карантину їли й пили у "Велюрах", приходили до барбер-шопів
За 57 років Володимир Киян змінив безліч професій та десятки разів починав життя з нуля.
Він ремонтував таксофони, ходив у плавання на транспортному рефрижераторі на Канарські острови, будував домашні каміни, встановлював вікна та кондиціонери, працював в перукарнях і барбер-шопах.
Одного дня Володимир одружився із росіянкою і переїхав до Москви, утім повернувся до Києва під час Революції Гідності на Майдані. Через політичні розбіжності дружина розлучилася з ним через суд, навіть не повідомивши.
Так Володимир повернувся до професії барбера.
Життя, в черговий раз розпочате з нуля, потроху налагоджувалося, утім навесні цього року через пандемію та карантин Володимир Киян втратив роботу.
"Моє кредо — ніщо нас вибити не зможе з сідла" — каже Володимир, погоджуючись на інтерв'ю Українській правді SOS.
— Наскільки я розумію, у вашому житті траплялося чимало криз, через які все доводилося починати з нуля. Нинішня криза, викликана пандемією і карантином, чимось відрізняється від попередніх?
— Ця криза відрізняється від усіх попередніх лише тим, що цього разу держава зробила безпрецедентні заходи — обмежила нас усіх в пересуванні, відрізала від транспорту і заборонила виходити з дому.
16 березня я працював останній день. Увечері того ж дня власник всієї нашої київської мережі барбер-шопів оголошує: "Кличко нас закриває, але ... ми усе одно будемо працювати".
Правда, в результаті працювало лише три барбер-шопа з усієї мережі.
У корпоративному чаті я протягом усього карантину читав: "Арсенальна, відкрийте двері, клієнт стоїть у дворі біля чорного входу", "Позняки, відкрийте", "Оболонь, клієнт біля входу, запустіть...".
Ті ж самі люди, що під час карантину їли і пили у всіляких "Велюрах", приходили й до наших барбер-шопів.
— Але ви на роботу не виходили?
— Ні, я два місяці просидів удома. Мені з лівого берега добиратися нема на чому, а пішки долати такі відстані — це вже занадто.
Тим більше, що мені 57 років, тобто я вже у групі ризику. Та й за останні 10 років я жодного разу не брав відпустку — а тому, думаю, посиджу вдома, хоч трохи відпочину, руки полікую.
У барбера, що стоїть біля конвеєра, через постійне зіткнення з різними хімікатами руки завжди хворі. Ну от якось так…
Були деякі заощадження, так що з голоду не вмирав.
Коли почалися карантинні послаблення і нам офіційно дозволили працювати, у чаті з'явився запит директорів — кожен барбер повинен надати графік своїх робочих днів. Я питаю: а хто буде оплачувати дорогу на роботу і назад? Адже метро і маршрутки не ходять. Лише на таксі можна дістатися.
А мені відповідають: не треба флудити у чаті, про компенсацію дорожніх витрат ми повідомимо пізніше.
— І що сказали потім?
— Сказали, що компенсація на дорожні витрати — 100 гривень. Уявляєте? Цілих 100 гривень! Мені в один кінець тільки доїхати на Убері — 280-300 гривень. Ясна річ, що кожен раз, виходячи на роботу, я не можу собі дозволити витрачати 600 гривень в день на один лише транспорт.
Я так в чаті і написав — я не вийду на роботу, попереджаю заздалегідь, щоб не виникло ніяких проблем. Почну працювати тільки тоді, коли запустять громадський транспорт.
І раптом мені передзвонюють директори й кажуть: "Ти нас підставив. Ти звільнений. Запустять метро — приїдеш, напишеш заяву". Ось так. 20 років стажу!
Довелося терміново шукати роботу на районі. Зайшов до найближчого Торгового центру і узяв в оренду у тамтешній перукарні одне крісло.
— Клієнт повертається?
— Так, мої старі клієнти відразу знайшли мене в фейсбуці. А незабаром і нові клієнти стали з'являтися.
— Як ви взагалі стали барбером-перукарем? Це сталося в Москві?
— Так. Я одружився на москвичці, а вона закінчила перукарський технікум і працювала у салоні на Нових Черемушках. Коли почалася приватизація, я їй викупив крісло у цьому салоні за 2000 рублів.
А їхня завідувачка дуже полюбляла економити на рушниках — ось я і купив швейну машинку і за допомогою оверлока робив для неї дешеві рушники з відрізів тканини.
А потім сам закінчив курси перукарів і теж став до крісла. Пропрацював у тому салоні чотири роки.
— З дружиною розлучилися через Майдан, війну та інші політичні події?
— Так. Причому каталізатором розриву виявився диякон і екскурсовод паломницької служби Микола Маркелов. Чули про такого? Моя дружина любила всі ці екскурсії по монастирях та до святинь православних.
І ось я приїжджаю з Києва, з Майдану, а в Москві в мене вдома сидить Маркелов та каже: "Ну давай, розповідай, що там у вас на Україні? Бандерівці путч влаштували?"
І понеслося — ніколи української нації не існувало, усі ви наші недорозвинені молодші брати, бла-бла-бла. А я йому кажу: "Коля, встав зі стільця і пішов геть з мого дому, бачити тебе більше ніколи не бажаю!"
А незабаром уже інші знайомі росіяни підключилися: "А, так ти патріот України, на Путіна бочку котиш, Росію зраджуєш!"
Несподівано до цього хору підключилася і моя дружина: "Ти ворог моєї батьківщини!" Причому до цього часу ми з нею взагалі ніколи про політику не говорили.
І раптом вона подає на розлучення, через суд, навіть не повідомивши мене. Просто поставила перед фактом. Син як дізнався, то аж по стінці сповз — мамо, ти що, з глузду з'їхала?
— Прикро…
— Так, прикро… Ну що ж — повернувся до Києва. Це був кінець 2014-го.
А через півроку після цього з'їздив до Москви, побачив сина і забрав свого лисого кота-сфінкса Марса.
Бувало, спілкуюся з сином по скайпу, а позаду нього Марс сидить і так сумно на екран дивиться. У мене навіть сльози бризкали з очей, а я, скажу вам, людина аж ніяк не сентиментальна.
Отже, я посидів трохи у Києві і вирішив — піду знову працювати перукарем. Тим більше, що мої 500-доларові ножиці "Ягуар Золінгер" з кобальтовими ручками завжди були зі мною. А там вже і барбер-шопи стали відкриватися всюди у Києві.
— Чим ви займалися на карантині? Навряд чи просто сиділи і цілодобово дивилися телесеріали...
— Я і без карантину кожен день займався самоосвітою. Просто на карантині в мене з'явилося більше вільного часу.
Моє хобі — це Forex. Я вивчаю валютний ринок. А також я вивчаю хвильові і коливальні процеси — коливання світла, коливання мозку, коливання ринку. Усе взаємопов'язане.
Хвильову теорію Еліота знаєте?
А ще на карантині я зміг більше приділяти часу медитації. Адже людині вкрай необхідно вимикати хоч на деякий час внутрішній діалог, давати мозку можливість побути у спокої.
До речі, я з 4-го класу заїкався через один нещасний випадок. І лише заняття медитацією змогли відновити мою дикцію. Тому що мозок розслабився.
— А які ваші плани порушив карантин?
— Ви маєте на увазі поїздки та подорожі...
Розумієте, в мене кіт — він як маленька дитина, хоча вже і старий за віком. Він дуже хвилюється, навіть коли я просто затримуюся на роботі. А вже поїхати кудись і залишити його одного — це неможливо!
Я тому навіть відпустку ніколи не планував. Так що ніяких моїх особливих планів карантин не порушив.
Ось зараз розкручуся з новою роботою і куплю своїй коханій жінці діамантові сережки.
— Вважаєте, що це доцільно у нинішніх економічних умовах?
— Це доцільно у будь-яких умовах! Зі своєю коханою жінкою я познайомився два роки тому на сайті Badoo. Син, до речі, порадив мені цей сайт знайомств.
Я спочатку не розібрався, кажу йому: "Слухай, сину, мені 55, а до мене стукають лише жінки за 60". А він відповідає: "Та ти повзунок зруш до 45 — і все". Ось так я і познайомився зі своєю коханою.
Блакитні очі, білявка! Ще до карантину я подарував їй діамантову каблучку. А тепер хочу купити їй до цієї каблучки діамантові сережки.
— А чому ви свого часу кинули перукарську справу та занялися установкою кондиціонерів?
— На той час, про який ви запитуєте, я вже відпрацював 16 років у перукарнях. І от якось ми з жінкою купили кондиціонери — собі додому і один для тещі. І я вирішив навчитися їх встановлювати.
Один майстер взяв мене напарником та й навчив мене всьому. Так я і працював — 2 дні перукарем, 2 дні монтажником кондиціонерів. А потім майстер говорить: зараз сезон, ти зможеш за кілька місяців заробити свою річну зарплату у перукарні.
Ось чому я закинув ножиці та пішов ставити "кондери". Сайт свій створив, замовлення йшли безперебійно.
У 2014 році чистили разом з сином кондиціонери у Культурному центрі Збройних Сил Російської Федерації. І бачили там в експозиції — не повірите! — військову камуфляжну форму з написом "Ввічливі люди" на рукавах.
Потім якось в Наро-Фомінську під Москвою ставив кондиціонери. І коли повертався звідти на електричці, зі мною в вагон зайшли молодики у спортивних костюмах. Чую — а вони кажуть, як поїдуть на Донбас "хохлів стріляти".
Я зрозумів — ось вони, ті самі російські найманці. Молоді пацани, а вже стільки лайна у голові.
— Ніколи не шкодували, що свого часу, ще при СРСР, не втекли з корабля та не залишилися на Канарських островах?
— А знаєте, як я потрапив у морехідку? Адже я дуже цікавився психологією і філософією. І вирішив вступати до Київського університету.
А потім побачив на стіні фото випускників філософського факультету — а там люди з такими порожніми очима!
Я не хотів, щоб через 5 років в мене були такі ж очі. І я пішов до мореходного училища. Закінчив з червоним дипломом. А щодо втекти... Так, мені було 18 років, коли наш корабель кинув якір у гавані Лос-Пальмас. І, звичайно, я подумав: Баришніков втік, Курилов втік, треба і мені... але в Союзі залишалися мої мама з татом, їх би до кінця життя цькували як батьків зрадника Батьківщини.
А зараз коронавірус вирівняв усіх — і жителів Канарських островів, і українців, і італійців, і росіян, і американців.
Це природа, яку ми запаскудили, змітає зі своєї шахової дошки людство.
А тому я всім кажу: поміняйте свої життєві установки, почніть розвиватися духовно.
Але... замість екзистенційних дискусій нам знову підсовують політичні чвари й ідеологічні кліше.
Проєкт FAKEPALM розвінчує фейки про COVID-19. Якщо ти зауважив сумнівну інформацію про коронавірус чи карантин, надішли її за адресою sos.pravda007@gmail.com — і ми обов’язково її перевіримо.