"Найважче мені було емоційно зрозуміти, що я хвора на коронавірус": історія івано-франківчанки, яка перехворіла на COVID-19

У столиці Прикарпаття — місті Івано-Франківську — вже другий тиждень поспіль діють найбільш строгі карантинні обмеження, які передбачені "червоною" епідеміологічною зоною.

Мешканка міста, Ірина Куйбіда, працює журналісткою регіонального видання, часто пише новини про пандемію коронавірусу, веде здоровий спосіб життя — правильно харчується і регулярно займається спортом.

З початку карантину дівчина дотримувалась усіх обмежувальних заходів, щоб вберегти себе і рідних.

Та попри всі застереження і обачність, наприкінці липня, Ірина отримала позитивний результат ПЛР-тесту і вперше в житті лягла у лікарню.

Про чотиригодинні черги біля поліклініки, відсутність ліжко-місць у лікарні та емоційні переживання — говоримо в інтерв’ю.

— Як і коли ви дізналися, що інфікувалися коронавірусом?

— Одного вечора я відчула якусь слабкість — я мала тоді роботу, але мені дуже некомфортно було її робити. Температуру не міряла, думала, що просто втомилась. Також у мене почало боліти горло, але я знову ж таки це спирала на те, що я напередодні випила холодний газований напій. Думала, просто подразнило горло і воно минеться. Але воно не минулося, я почала кашляти, температура зросла.

Тоді я не думала, що це саме коронавірус. Я ж точно ні з ким не контактувала, всі мої здорові… А потім дізналася, що все ж таки контактувала, але не прямо.

Мій брат ходив гуляти з другом, а у друга виявили коронавірус. Ми налякалися і пішли робити в приватну клініку ПЛР-тест. Чому у приватну, тому що, якщо йти в поліклініку, треба близько тижня чекати на результат тесту. А бути тиждень в такому підвішеному стані взагалі не хотілося. Так нам виявили коронавірус. Результат я отримала 30 липня, на свій день народження.

Ірина Куйбіда: "Я з тих людей, які на фоні жорсткого карантину, сиділа вдома безвилазно, не нила, що я хочу на вулицю, тому що розуміла, що це небезпечно"

— Ви вдвох здавали тест, разом з братом?

— Так, разом з ним. Мені 22, а йому 16 років.

Наступного дня кожен зідзвонився зі своїм лікарем — я зі своєю сімейною, а брат, оскільки він неповнолітній, з педіатром. Ми запитали, коли можемо прийти на прийом, і чи взагалі варто йти — сказали, що так, нам треба прийти.

Я кашляла, мені послухали легені і сказали, що з ними все добре. У мене ще була підвищена температура — лікарка одразу виписала антибіотик якийсь, щось від горла, противірусні і сказала 5 днів це все пити і прийти потім на прийом.

П’ять днів я лікувалася, але чогось легше мені не ставало. Температура трималась 37 постійно, я почала більше кашляти і злякалася.

Після 5-ти днів лікування я пішла до лікаря, мене послухали, але знову-таки сказали, що легені чисті: не треба мені ніякі рентгени робити чи комп’ютерну томографію.

Але попередньо я спілкувалася зі своєю сімейною лікаркою, то вона все-таки наполягала, щоб мені виписали в поліклініці направлення на КТ.

— Вас оглядала не ваша сімейна лікарка? До кого ви звертались в поліклініці?

— В поліклініці організували окремий кабінет для хворих на коронавірус, його всі називають "гарячковий пункт". Це кабінет, де приймає черговий сімейний лікар, кожного дня інший. В кабінеті є медсестра і лікар. Хворі чекають своєї черги на вулиці. 

— Чи були великі черги, коли ви ходили на прийоми?

— Були великі (усміхається), могли чекати в черзі до чотирьох годин. Там людей завжди дуже багато, і це тільки в одній поліклініці Івано-Франківська. Я не знаю, що в інших твориться.

Моя сімейна лікарка казала: "Іди у поліклініку, наполягай на тому, щоб тобі видали направлення на КТ, щоб ти переконалася". 

Я наполягала, хоча мене відмовляли: "Нашо вам того, температура спаде. У вас чисті легені, ніяких хрипів не чути". Я думаю: "Ні, давайте я все-таки зроблю".

Одразу, коли мені виписали направлення, я записалася на КТ легень, за дві години поїхала туди і дізналася, що все-таки в мене двостороннє запалення легень. Злякалася. 

Перед тим, як йти на КТ, здавала аналізи, і були всі хороші показники, тобто за аналізом не можна було виявити, що є запалення. 

Коли дізналась, що в мене пневмонія, подзвонила до сімейної лікарки і вона мені сказала підійти знову під поліклініку. Я підійшла, і мені видали направлення в нашу обласну Івано-Франківську клінічну лікарню, для госпіталізації.

Я працюю журналісткою і на той момент знала, що наші лікарні переповнені. Тому одразу спитала, що робити, якщо мене не приймуть. Сказали, що мають прийняти.

Я прийшла додому в паніці, не знаючи, що робити. Думаю, викличу швидку. Приїхала швидка і сказали: "Ну ми вас не можемо взяти". Порадили мені зранку зателефонувати до тієї лікарні і запитати, чи є вільні місця. Зазвичай о 9:30 ходить лікар на обхід і може когось виписати, тоді з’являється вільне місце. Так і сталося, Місце мені знайшли, і я поїхала до лікарні.

На територію лікарні будь-кого не запускають. Ти мусиш сказати, що тебе там точно (в лікарні — Українська правда SOS) чекають.

— Як ви добирались до лікарні: самостійно чи викликали карету швидкої?

— Не швидкою, другий раз вже її не викликала. Мене відвезли рідні, таксі не викликала, щоб ні з ким чужим не контактувати.

Обстежили в приймальному відділенні, запитали про симптоми і оформили в лікарню, де проходила лікування. Там мені кололи болючі антибіотики і ставили крапельниці — задоволення не з найкращих. Це був мій перший такий досвід за 22 роки. До того я в лікарні не лежала.

— Як ви загалом почувалися, які у вас були симптоми хвороби протягом всього лікування?

— У мене була слабкість, температура 37 і тільки один раз піднімалась до 38, але і до 36,6 вона не падала. Також я кашляла і мала підвищену пітливість: я щоранку просиналася і була вся мокра, ніби я з-під душу вилізла. І так було майже постійно, до того часу, поки мене не виписали — тоді температура стабілізувалась до 36,6. 

На той момент ПЛР-тест у мене вже був від’ємний і я, на щастя, нікому вже не загрожувала, але лікарка ще сказала тиждень долікуватися вдома. Назначила щось від горла, AЦЦ, від кашлю ліки були…

Ірина Куйбіда: "Я не можу сказати, що я дуже боялася коронавірусу загалом"

— Скільки загалом ви лежали в лікарні і скільки часу ви хворіли?

— В лікарні я перебувала 10 днів, а хворіла я, напевно, 20 днів.

— Що було найскладніше під час хвороби?

— Емоційно було найскладніше. 

У мене на коронавірус захворіла вся сім’я — брат мав коронавірус, бабуся, дідусь і дядько. Маму оминуло, тому ми її тимчасово виселили з хати, і вона до нас не приходила і не контактувала, лише телефонно.

Всі, окрім мене і дідуся, лікувалися вдома, амбулаторно. Ні в кого не було ні пневмонії, ні температури. Чому попав у лікарню дідусь, я могла собі аргументувати тим, що він уже старший і нещодавно переніс інсульт, організм в нього ослаблений. А я ж навпаки —  мені 22 роки, я молода, правильно харчуюсь, займаюсь регулярно спортом. У мене такий активний спосіб життя. Я була впевнена, що в мене добре все з імунітетом.

Але потім я почала аналізувати і згадала, що якраз перед тим, як захворіти, я пережила великий стрес, в мене були емоційні качелі. І я зрозуміла, що через це мене хвороба і "хапнула".

Мені завжди казали: "не нервуйся, не нервуйся". А до мене ж не доходить, і от мене довело. 

Найважче мені було емоційно зрозуміти, що я хвора на коронавірус. На ту хворобу, яка шириться світом.

Я не можу сказати, що я дуже боялася вірусу загалом. Я розуміла, що він активно поширюється, що ми всі на нього захворіємо — хтось безсимптомно, хтось в легкій формі. А комусь пощастить менше і він попаде в лікарню. Я виявилась тією третьою групою.

Але ця ситуація мене дуже багато чого навчила. Все ж таки я буду менше все брати до серця, треба простіше все сприймати.

Ірина Куйбіда: "Позитивний результат ПЛР-тесту я отримала 30 липня, на свій день народження"

— Чи змінились стосунки у вашій сім’ї після того, як ви всі перенесли коронавірус? Вас об’єднала спільна хвороба?

— Не знаю, чи об’єднала. Ми на цьому фоні дуже сварилися. 

Я з тих людей, які на фоні жорсткого карантину — друга частина березня, квітень — сиділа вдома безвилазно, не нила, що я хочу на вулицю, тому що розуміла, що це небезпечно. Я розуміла, що якби мені все швидко минулося, то мої рідні були б під загрозою. А, на жаль, так сталося, що я живу в сім’ї, де не всі до цього поставилися відповідально, більше злегковажили. 

Ми вияснили, хто приніс вірус додому і на цьому фоні почали сваритися. Думаю, що кожен у сім’ї зробив свої висновки....

— Як загалом у Франківську ставляться до карантинних обмежень. Місто живе своїм життя, чи все-таки ще відчувається карантин?

— Якщо вийти в центр, то так і не скажеш, що взагалі є якийсь коронавірус. 

Мене дуже бісить ситуація в магазинах — коли ти заходиш в супермаркет і ставиш на магнітну стрічку свої продукти, а люди, які стоять ззаду тебе, не дуже думають про свою безпеку і безпеку людини, яка поруч. Я завжди туди приходжу і нервуюся, нагадую людям, що є станція (відмежовування — Українська правда SOS), захисна маска — людина має її надягнути і відійти на метр далі. 

Це не завжди працює, скажу чесно, але дуже мене нервує. Якщо люди не турбуються про своє здоров’я, то тим більше вони не будуть турбуватися про чуже. Але так не можна легковажно ставитись.

Тетяна Пляцок