Італійський карантин – не італійські канікули  

Тиждень тому в Італії завершилася перша, найсуворіша, фаза карантину — вперше за два місяці ми з чоловіком вийшли прогулятися віддаленими від центру вулицями нашого містечка Галларате, в регіоні Ломбардія. 

Вперше завели автівку, перед цим навіть побилися об заклад, з якого разу вона стартує після такої довгої перерви (виграв більш досвідчений водій, бо таки з першого), і з’їздили відвідати 93-річну бабусю, яка після пандемії обіцяла нарешті навчитися користуватися відеозв’язком. 

Мій особистий карантин розпочався 24 лютого, коли в регіоні Ломбардія, який, у результаті, найбільше постраждав від пандемії як демографічно, так і економічно, зачинили школи й університети, зокрема той, в якому я викладаю. 

Мій чоловік ще два тижні ходив на роботу, його компанія, як і більшість у Італії, поставила санітайзери у приміщеннях, але все ж продовжувала ігнорувати справжній стан справ. Поки мій чоловік мив на роботі руки сто разів на день, я скористалася додатковими вільними годинами, щоб доробити, дочитати й дописати. 

Після злощасних перших вихідних березня, коли італійці сплутали карантин із канікулами і рвонули на лижі, уряд прийняв рішення зачинити всіх і все.   

Тиждень тому в Італії завершилася перша, найсуворіша, фаза карантину

всі фото авторки

Усередині березня, після стрімкого злету кількості інфікованих та загиблих, ми озброїлися девізом: стати рішенням, а не проблемою. Зробити все, щоб не потрапити до лікарні, не тільки інфікованими на вірус, а й навіть з іншими проблемами здоров’я, аби не забирати час, увагу і місце у тих, хто їх потребував найбільше і не переобтяжувати й до того переобтяжений медичний персонал. 

Навіть не знаю, хто вправніший в організації закупів і дозвілля в кризових ситуаціях: мій чоловік, італійський методичний інженер, чи я, вихована в лихі дев’яності українка. 

Ми запустили домашню аналітику: коли краще ходити в супермаркет, щоб не стояти довгі черги, хоча згодом стояння в черзі виявилося єдиною прогулянкою на тиждень. Ми думали як правильно скласти меню на десять днів, тричі на день, на двох людей, які не особливо спалюють свої калорії, сидячи на своїх стільцях, щоб без спонтанних: "щось лазаньї захотілося, піду швидко збігаю за бешамеллю". 

На виході з квартири був організований пункт захисту: маска, рукавички, санітайзер. 

Кожен хатній робочий день завершувався для нас о шостій прес-конференцією Міністерства охорони здоров’я Італії про кількість інфікованих й загиблих, згодом додалися й дані про тих, хто одужали. 

У ЗМІ вкорінилася риторика війни: "на передовій", "в окопах", "війна з невидимим ворогом".  

Ми інтенсивно читали новини з ресурсів, яким довіряємо (намагаючись фільтрувати велику кількість дезінформації), статті про коронавірус із перевірених джерел, підписалися на щоденну розсилку від ресурсу Il Post, шукали паралелі з фільмом Содерберга "Contagion". 

Я ділилася своїм італійським досвідом з батьками та друзями в Україні, щоб вони хоч на крок були попереду від офіційних рішень МОЗу. 

Все це супроводжувалося щоденними музичними перформансами на підтримку морального духу країни, дитячими малюнками з девізом "Andrà tutto bene" (Все буде добре) на квартирних вікнах, але в моїй околиці це тривало недовго. 

Щовечора ми проводили сімейний контроль, обдзвонюючи та обмінюючись повідомленнями з батьками, родичами, друзями. 

Тітці мого чоловіка, яка працює кардіологинею в реабілітаційному центрі, за весь період суворого карантину довелося тричі проходити тест на коронавірус — після того, як у її лікарні майже половина пацієнтів не повернулася додому. 

Тричі тест був негативним. 

Усього, станом на сьогоднішній день, за період пандемії від коронавірусу в Італії загинуло 30 731 пацієнтів.  

На третій тиждень карантину ми вже хотіли чимось фізично себе зайняти, тож увімкнувся режим обсесивно-компульсивного прання, прибирання і переставляння меблів: перетерлися всі поверхні під самою стелею, перепралися всі зимові речі, диванні подушки, фіранки, підготувалися робочі зони під smartworking.  

Для ефективності роботи і, власне, життя, вдень ми вирішили перетинатися у власній квартирі тільки на обід та на каву о 16:00.   

Дитячий малюнок з девізом "Andrà tutto bene" (Все буде добре) 

В середині березня Міланський державний університет, де я працюю, адаптував методи викладання онлайн і всі ми почали жити на платформі Teams. У цих онлайн лекціях було щось інтимне: ти впускаєш через відеокамеру студентів до свого помешкання, а вони тебе  — до своїх. 

Вони вивчали бібліотеку за твоїми плечима, а ти — постери на їхніх стінах: Сімоне дивиться Формулу-1 і вболіває за Феррарі, Алессія віддає перевагу мотоперегонам й італійському автогонщику Валентіно Россі. Студентки п’ятого курсу по-дорослому демонстрували білі стіни. 

З двадцяти лекцій у другому семестрі сімнадцять я  провела онлайн. За цей період ми встигли вивчити давальний і орудний відмінки, поговорити про те, чи вони більше люблять сидіти вдома, коли на вулиці хороша чи погана погода, прочитати Шевченка, Коцюбинського, Барку, послухати жаданівські "Квітнуть мальви на маминому ґанку" і розібратися, чому саме Оля не піддалася спокусливим Германовим чарам у "Ворошиловграді". 

Червневі та липневі іспити теж пройдуть онлайн.   

Після того, як вдома перепралося все по другому колу, прийшла фаза експериментів зі стравами, на які ніколи не вистачало часу і які роками висіли в закладках десь у телефоні: домашня піца, качка з апельсинами, голубці, пак чой, розібране суші — так дуже швидко й ефективно вирішилося питання з двома великодніми столами: католицьким та православним. 

Свята ми святкували у відеодзвінках із батьками, родичами та друзями. 

На п’ятий тиждень зламалася бігова доріжка, кинувши напризволяще мою спину, замучену від постійного читання, вечірнього перегляду серіалів, марафонів фільмів про супергероїв і настільних ігор. Йога-компроміс її не влаштовував, спина вимагала своїх 15 тисяч кроків на день!  

Четвертого травня, у перший день другої фази, коли уряд запустив деякі виробництва, дозволив прогулянки, спорт на відкритому повітрі та відвідування родичів, до квартири увірвалися звуки автівок, наче звільнених із зачиненої клітки звірів. 

Але не треба пускатися берега: хоча й статистика інфікованих в Італії впала до семисот випадків інфікованих за день, треба й надалі обережно поводитися з новими свободами, щоб знову не скотитися до першої фази і обсесивно-компульсивного прання.    

Ярина Груша-Поссамай