Карантин у великому місті

У нашій родині карантин почався раніше, ніж його запровадили в Нью-Йорку. 

Ми мріяли про римські канікули, Тоскану й узбережжя Амальфі, наші валізи були наполовину спаковані, 16 березня у нас був запланований рейс у Рим. 

Ми вагались до останнього: їхати чи ні. 

Здавалося: якщо поїдемо подалі від північної частини країни, то будемо в безпеці. До того ж авіаквитки, проживання, оренда авто — все було оплачено, і ми так довго мріяли про відпустку. Утім здоровий глузд зрештою переміг — ми скасували італійські канікули й залишилися вдома. 

Мій чоловік взяв на роботі три тижні family leave (декретна відпустка), свій карантин ми почали раніше, ніж усі інші в місті. І це було мудре рішення  — загострення ситуації у Нью-Йорку застало нас удома: ми не користувалися метро й не бували в людних місцях. 

У магазин за продуктами ми їздили рідко. Аж коли в холодильнику ставало пусто, це був знак, що час вибиратися за покупками. Рукавички, маска, список продуктів і онлайн-моніторинг оптимальних годин із найменшою кількістю відвідувачів — так ми готувалися до походу в магазин. 

Ми живемо в Бронксі, поруч є великий Van Cortlandt Park, найстаріші в країні гольфові поля, озеро і багато лісу. Тож ми маємо можливість гуляти на вулиці кожного дня, адже малолюдної чи навіть безлюдної території у нас достатньо. 

Якщо раніше я хотіла більше цивілізіції, то зараз, у період пандемії, дуже радію, що ми живемо саме тут, а не, наприклад, десь у переповненому китайському кварталі, чи у Брукліні, чи на Мангеттені. 

У березні ми щоп’ять хвилин чули звуки сирен швидкої допомоги — адже біля нас  будинок пристарілих, одна з найбільших лікарень Монтефьоре, виїзд на гайвей і віднедавна — тестовий центр на коронавірус, де можна приїхати на авто і зробити тест. Останні два тижні все набагато спокійніше. 

Мер Нью-Йорка Білл де Блазіо забезпечив місто і поставив біля лікарень 45 спеціальних рефрижераторів (великих вантажівок-холодильників),  аби там зберігати тіла померлих, адже кожного дня від вірусу помирають сотні людей. 

Я бачила ці автомобілі, коли вони проїжджали біля нашого будинку, і це дуже страшно. 

День народження нашого синочка Лукасика, 1 рочок, ми святкували у форматі онлайн-вечірки від бабусь і дідусів; з кульками, які я купила ще в лютому, і тортиком із найближчої пекарні. 

Ми старалися бути обережними, щоб не захворіти. Батькам чоловіка, які теж живуть у Нью-Йорку, ми запровадили карантин. Лише останні два тижні ми дозволяли собі бачитися. 

Рідний дядько мого чоловіка захворів на коронавірус разом із дружиною. У них не було особливих симптомів — лише зникли нюх і відчуття смаку. Щоб зробити тест, вони чекали в лікарні понад п’ять годин — така була черга. Зараз вони вже здорові і вийшли на роботу.

Нью-Йорк — місто, у якому проживає більше восьми мільйонів, тому воно дуже різне. З одного боку — пусті вулиці, страх і паніка в очах поодиноких перехожих, з іншого — як тільки потепліло, у скверах і парках немає де проштовхнутися  — засмагають, смажать барбекю, гуляють з дітьми,  — і не йде мова про соціальну дистанцію чи маски. 

Усі бари, ресторани й кафе закриті, працюють лише на доставку. 

Мер міста оголосив, що працюють тільки ті компанії, які essential (необхідні), метро і громадський транспорт теж працює. 

До речі, в метро по кілька разів на день миють і прибирають, дезинфікують все; в автобусах люди заходять через середні двері, щоб не підходити зайвий раз до водія. 

На період карантину проїзд в автобусах безкоштовний. 

Школи, університети і садочки закриті (тільки уявіть: у Нью-Йорку півтора мільйони дітей), і спершу це спричинило неабиякі суперечки, адже більшість дітей харчуються в школі, й інколи для них єдиний спосіб поїсти, поки батьки на роботі. 

Тому в школах організували харчування на виніс: прийшов, взяв і пішов додому.

Президент пообіцяв, що в зв‘язку з ситуацією, що склалася, кожному жителю США виплачуватимуть приблизно $1200 підтримки. На перший погляд, цифра велика, але для тих, хто не працює, а рахунки сплачувати потрібно, це зовсім не великі гроші. Нам цих коштів ще не виплатили.

Тут, у Штатах, працюють погодинно, тому навіть тиждень сидіння вдома сильно б’є по гаманцю, бо їсти треба, і платежі по кредитам теж треба вносити.

Таким безлюдним Нью-Йорк ще ніколи не був, особливо дивно бачити Times Square чи Central Park пустим, без натовпів.

Є й такі райони, як Гарлем, де життя не зупинялося. Тут люди вільно ходять по вулицях без масок, магазини працюють, байкери на мотоциклах продовжують ганяти пустими гайвеями. 

Церкви офіційно закриті. Служби проводяться онлайн. Ми свій Великодній кошик теж святили онлайн, тому ще до закінчення Служби, наш Лукасик уже бавився крашанками і встиг надгризти глазур із паски. 

Водночас ортодоксальні євреї Брукліну організовували похорони равинів, померлих від коронавірусу.  Тисячі людей виходили на вулицю, щоб їх провести в останню путь.

Сфера обслуговування не працює. Люди, які зараз вимушено сидять вдома, стали на біржу (unemployment), щоб мати хоч якісь гроші. І з досвіду наших друзів можу сказати, що дуже часто вони отримують навіть більше, ніж була їхня зарплата. 

Мій чоловік, проєкт-менеджер у будівельній компанії, працює зараз віддалено з дому. Я вже й забула, коли ми користувалися метро, навіть скучила за цим.

За час карантину ми навчилися самостійно стригтись, випікати хліб; інколи я користуюсь пустими вулицями Нью-Йорка й покращую свої водійські навички; ми організовували вечірки в себе на балконі чи вигадували нові ігри з дитиною; грали на гітарі; писали музику і просто тішилися дозвіллям разом. 

Був один кризовий момент, коли Амазон затримав доставку замовлених нами памперсів, а в найближчих аптеках потрібного розміру не було, але це був лише один день, ми витримали. Узагалі, з маленькою дитиною карантин зовсім інший. Ті, хто мають дітей, мене зрозуміють.

Чекаємо завершення карантину. 

Зізнаюсь, я дуже хочу погуляти містом і посидіти з кавою десь на літній терасі з видом на Нью-Йорк.

З любов‘ ю з Нью-Йорку