Marie Claire: Сурогатне материнство — це неймовірно складно, а під час світової пандемії — і поготів

Аріна*, що на 37-му тижні вагітності, нечасто покидає свою київську домівку. В умовах охопленого пандемією світу 28-річна сурогатна мама не може дістатися до центру міста закритим нині метро чи трамваєм. Не знаючи, як згаяти час, вона звикла щоранку робити зарядку, їсти кашу й дивитися телевізор у трикімнатній квартирі, де живе разом з іншими двома сурогатними матерями. 

Цю квартиру з білими шпалерами, розташовану на 25-му поверсі, вікнами на сіру багатоповерхівку, Аріна покидає лише задля короткої прогулянки неподалік, або щоб час від часу збігати за морозивом до місцевого супермаркету.

Українка має власних двох дітей, яких не бачила від початку березня. 

За правилами агенції з питань сурогатного материнства "Лотос", зареєстрованої в Ізраїлі, яка й познайомила Аріну з іноземною парою, за два місяці до пологів жінка, яка вже вдруге стала сурогатною матір’ю, мала зустрітися з призначеним їй лікарем та залишатися під пильним контролем центру. 

Щойно коронавірус потрапив на територію Європи, Аріна залишила своїх доньок, 4 і 7 років, з чоловіком удома, в Мелітополі, за 700 км від Києва, й сіла на 12-годинний нічний потяг до столиці, де дісталася мікрорайону Позняки біля Дніпра. 

Хоча зі своїми дівчатками Аріні не вдається спілкуватися часто, вона пише для них казки. Усі вони дуже сумують через те, що перебувають так далеко одне від одного й не знають, коли зустрінуться. 

Зараз, в останні дні своєї вагітності, жінка почувається немов у пастці: ув’язненою в тісному світі її квартири. У неї немає снаги писати щасливі фінали.

"Мені хочеться відчути хоч якісь позитивні емоції, але я не відчуваю жодних" — зізнається вона.

За неофіційною статистикою, в Україні у 2019 році щомісяця через посередництво великих агенцій сурогатного материнства народжувалися сотні дітей — стверджує представник київського Центру медичного та репродуктивного права. 

Цього року, коли країна через COVID-19 вже третій місяць живе в умовах обмежень та карантину, сурогатні мами знову народили кілька сотень дітей. Батьки з Франції, Австралії, Китаю, Іспанії, Сполучених Штатів та Ізраїлю намагаються потрапити до України, а деякі застрягли зі своїми новонародженими тут.

Після того, як усі азійські країни у 2015 році заборонили в себе сурогатне материнство — з причин експлуатації цієї системи іноземними парами та зловживань з боку відповідних агенцій — сурогатна індустрія в Україні забуяла пишним цвітом. 

У більшості країн Європейського Союзу комерційне сурогатне материнство заборонене — законодавство й обґрунтування різняться залежно від країни. Наприклад, у Німеччині та Франції сурогатне материнство вважається таким, що принижує жіночу гідність.

Однак в Україні воно стало популярним — як для жінок із-за кордону, які хочуть власних дітей за нижчу вартість, ніж у Штатах, так і для місцевих жінок, яких залучають до такої роботи обіцянками виплат, що перевищують середню зарплату по Україні більше, ніж утричі. 

Працюючи диспетчеркою у службах таксі й продаючи одяг онлайн, Аріна заробляла близько 8 тис. грн на місяць; а щойно народиться дитина, вона отримає від її батьків винагороду в розмірі $15 000 (близько 400 тис. грн — УП) — суму, яку її власна сім’я зараз потребує як ніколи. 

За даними Торгово-промислової палати України, з моменту, як українцям через коронавірус наказали сидіти вдома, більше мільйона з них втратили роботу. Чотириста тисяч гривень дозволять Аріні придбати житло для своєї родини й відчути економічну стабільність.

За дванадцять днів після того, як Аріна тимчасово перебралась до Києва, Україна закрила свої кордони для іноземців. Французька мама дитини не впевнена, що зможе зустріти дитину цього місяця, коли та вже народиться. 

"Лотос", агенція сурогатного материнства, з якою співпрацює Аріна, не відповіла на жодне з неодноразових прохань прокоментувати, який порядок дій застосовується до дітей, чиї батьки не можуть зустріти їх при народженні.

Хай там як, інша агенція сурогатного материнства, одна з найбільших в Україні, "BioTexCom", надала "Marie Claire" можливість поспілкуватися з нянями, що наразі доглядають за 62 немовлятами (і їх число збільшується) у готелі "Венеція" на околиці Києва. 

"BioTexCom" володіє та керує цим готелем з 2016 року. Найняті згаданою агенцією няні, як-от Ольга Куць, пильнують за батьками й дітьми, навчаючи родини купати, годувати та міняти пелюшки своїм немовлятам. 

До пандемії батьки проводили би час із новонародженими в готелі, лише іноді ненадовго лишаючи їх на нянь. Зараз же, згідно з новими протоколами агенції, введеними в дію у зв’язку з поширенням коронавірусу по Україні, робота Куць набула нового характеру, значно більш виснажливого. Вона не виходить з готелю, їсть і спить там же, у перервах між довгими годинами догляду за тими дітьми, чиї батьки зараз — далеко за кордоном.

"Діти перебувають тут цілодобово", — розповідає 34-річна Куць, яка працює в колективі нянь, що доглядають за більш ніж двома десятками дітей, народжених для батьків із Франції, Німеччини, Китаю, Іспанії, Румунії тощо. 

У свій вільний час няні повністю ізольовані від зовнішнього світу. Після нічної зміни Ольга, яка працює з цією агенцією вже 2,5 роки, має три години, щоб подрімати. Після цього мусить повертатися до роботи. Надто багато всього треба зробити, каже їй керівник. Ми не знаємо, чи стежив за нею представник компанії, коли вона спілкувалася з "Marie Claire".

На своєму вебсайті агенція розмістила рекламні фото, заявляючи, що знизила оплату за догляд за дитиною з 50 євро до 25 (близько 1500 та 750 грн відповідно — УП). 

На одній зі світлин семеро нянь стоять біля 14-ти прозорих пластикових ліжечок у три ряди, немовлята в них загорнуті у світло-зелені, блакитні та рожеві ковдри. На іншій — щаслива на вигляд няня позує перед камерою, тримаючи в руках двійко немовлят. Няні на кожному фото — у світло-блакитних масках і синіх рукавичках.

Софі Паркінсон, 30-річна мама дитини, що її виношує Аріна, як і багато інших батьків, що скористалися послугами сурогатного материнства, шукала в інтернеті будь-яку інформацію про те, що відбувається з їхніми дітьми, народженими під час карантину. 

Вона знайшла світлини, що їх виставила "BioTexCom", але не могла навіть поглянути на них. Вона також чула, що є відео, де няні колихають і лагідно примовляють до дітей, вкладаючи їх спати. 

Намагаючись завести дитину упродовж багатьох років, Софі мусила змиритися із власним безпліддям. До моменту, коли вона зможе тримати на руках власне дитя, їй залишилося всього кілька тижнів.

"Бачити, як новонароджені малята чекають у ліжечках на своїх батьків, які б їх забрали, якби були тут, — надто важко. Я не хочу на це дивитися" — зізнається вона у телефонній розмові, перебуваючи в Кормеї, невеличкому містечку в Нормандії.

Вона прилетіла у Францію з австралійського міста Брізбен, де живе з родиною, й намагалася вчасно потрапити до Києва, однак усе сталося надто швидко: Україна закрила свої кордони. 

Вона цілими днями телефонує, пише повідомлення й імейли, шукаючи способи вчасно дістатися в Україну до моменту народження. 

"Я намагаюся зв’язатися з Посольством Франції, Посольством України у Франції, французьким урядом, з іншими батьками-французами, що користуються послугами сурогатного материнства, аби ми могли створити прецедент і з’ясувати, що нам робити, аби нам дали офіційний дозвіл потрапити до Києва" — розповідає жінка.

За словами юристки з питань народжуваності Наталі Ґембл з "NGA Law", десятки сімей під час коронавірусу перебувають у такому ж скрутному становищі. Щойно вірус почав розповсюджуватись, вона попередила "Marie Claire": "За кілька тижнів батьки деяких новонароджених через обмеження пересувань не зможуть потрапити в Україну".

Аріна підтримує зв’язок із Софі Паркінсон, зізнаючись, що потребує допомоги, зокрема допомоги при пологах, що вона не може робити це на самоті. Жінки листуються щодня у Вайбері. 

"Лотос" дозволяє сурогатним матерям та генетичним батькам спілкуватися, на відміну від багатьох агенцій. 

"Усі дуже налякані. Невизначеність дуже негативно впливає на наш емоційний стан" — каже Софі. "Ми намагаємось уникнути того, щоб няня доглядала за дитиною кілька тижнів чи місяців".

І хоча "BioTexCom" змальовує все у райдужних тонах, "багато агенцій сурогатного материнства в Україні мають сумнівну репутацію", — повідомляє Сергій Антонов, керівник і засновник Центру медичного та репродуктивного права, що в Києві. 

"Поки одні агенції працюють на справедливих умовах як для генетичних матерів, так і для сурогатних, деякі, як-от, наприклад, "BioTexCom", причетні до низки скандалів" — додає він. 

Це одна з найбільш сумнозвісних агенцій. Альберт Точиловський, власник "BioTexCom", навіть зізнався в опублікованому на сайті центру інтерв’ю, що його "звинувачують у торгівлі тисячами українських немовлят за кордон". (Точиловський стверджує, що діти мають генетичну спорідненість зі своїми іноземними батьками).

"Не існує такого зовнішнього регулювання, щоб упевнитися, що все робиться як слід — у такі непевні часи, як світова пандемія, це тільки ускладнило би і так хиткий процес", припускає Ґембл. 

Окрім того, зазначає Антонов, українських законів, що захищали би права сурогатних матерів, не існує — лише контракт. 

"Балансу інтересів усіх сторін за допомогою контракту не завжди вдається досягти" — додає він.

Як і Аріна, Олена, яка не розкриває свого прізвища, приїхала до Києва за два місяці до пологів, як рекомендувала їй "BioTexCom". Вона народила в березні. 

На момент нашого з нею інтерв’ю у квітні, іспанській парі, для якої вона виношувала дитину, не вдалося зустріти новонародженого. Враховуючи, що невідомо, коли ця зустріч відбудеться, за дитиною доглядає няня з "BioTexCom".

Коли ми востаннє спілкувалися з Оленою, їй іще не виплатили гроші. 34-річна жінка вирішила залишитися в Києві, за сотні кілометрів від родини. 

Чекаючи на грошову винагороду та підписання остаточних документів у кінці процесу, вона змушена оплачувати житло з власної кишені. 

Спілкуючись із "Marie Claire" за посередництвом "BioTexCom", Олена не висловила жодних занепокоєнь щодо очікуваного часу виплати, стверджуючи: "Я повністю довіряю цій клініці, і якщо вони сказали, що буде саме так, значить, буде саме так".

Інша іспанська пара, 45-річна Хема Ґарсія та 39-річний Хосе-Антоніо Санчез, прибули в Україну на народження своєї дитини за тиждень до того, як закрили кордони.

Ґарсія сім років намагалася завагітніти, переживши викидень на 20-му тижні. Усиновлювати — значно складніше, вважає її партнер, тож сурогатне материнство видається найкращим варіантом. 

У 2018 році вони з цією метою почали співпрацювати з компанією на ймення "SurroBaby". Хіба міг хтось уявити, що за два роки вони сидітимуть у Києві, в орендованій квартирі, з новонародженим немовлям, і боятимуться вийти зі своєї тимчасової домівки?

"Ми в чужій країні, ми не знаємо мови" — каже Хема. "Це всесвітня криза охорони здоров’я. Ми не можемо залишити наше помешкання тут, у Києві. Нам страшно, що з нами або з нашою донькою щось може статися".

Нещодавні зміни до іспанського законодавства щодо сурогатного материнства ще більше ускладнили всі процеси. За словами Санчеза, перш ніж повернутися в Іспанію, батьки мають зробити новонародженій дитині українське громадянство. На цих словах він повернув камеру смартфона, показуючи дівчинку, яка спить поряд у ліжечку.

Два місяці поспіль після народження дівчинки паспортні служби працювали в обмеженому режимі, тож увесь цей час новоспечені батьки не могли зробити своїй дитині паспорт. Зрешою пара отримала документ і на початку травня повернулася до Іспанії. 

"Ми рахували кожну секунду до моменту, коли зможемо поїхати додому з нашою донечкою" — полегшено зітхає батько.

Сурогатна мама Аріна непокоїться про те, як вплинуть пандемічні протоколи на план її пологів, і що буде далі, лише за кілька днів до очікуваної дати. 

Найважчими на останніх тижнях її попередньої вагітності були спроби встати з ліжка з величезним животом. 

Вагітність під час коронавірусу змушує її страждати безперервно, однак вона терпить не лише заради себе.

"Я не хочу, щоб він надовго лишався сам у пологовому будинку" — каже Аріна. Зрештою, додає жінка, вона лише людина. "Я переживаю за дитя, бо це не його вина".

*З метою конфіденційності, ім’я було змінено.

Переклад Ольги Проскури