Українська дизайнерка взуття: Кому потрібні туфлі на підборах, коли всі сидять вдома?
В Україні півтори тисячі взуттєвих брендів. Щороку вони створюють 100 тисяч моделей і виготовляють приблизно 25 мільйонів пар. Менша половина їх йде на експорт, більша — залишається в країні.
Щоправда, виробників преміум-класу в Україні не так уже й багато — туфельки Марії Маслій — один із ключових гравців у цьому сегменті.
Вона самотужки створила гучний бренд скромними заощадженнями та великою любов’ю до взуття.
"За п’ять років на локальному рівні в нашому сегменті не з’явилося жодного конкурента" — розповідає засновниця взуттєвого бренду преміум-сегменту. Одна пара її туфель коштує щонайменше 5 тисяч гривень і по кишені далеко не кожній.
Завзята українка доводить на практиці, що made in Ukraine нічим не гірше італійського.
Скромний штат та постійні клієнтки дозволяють її бізнесу залишатися гнучким та відносно стабільно проходити крізь економічну кризу від наслідків COVID-19.
— Які розміри твого бізнесу, можеш розказати про штат?
— Ми виробляємо декілька тисяч пар взуття на рік. У мене працює три людини, тож це маленький бізнес.
— Може здатися, що створення туфель — це такий дівочий бізнес. Це ілюзія?
— Абсолютно! У цьому році нам п’ять років, і за цей час на локальному рівні в нас не з’явилося серйозних конкурентів. У нашому сегменті майже нікого немає, тому що тут занадто багато труднощів і дуже легко здатися.
Та й вартість немала: 200 доларів за пару взуття — це дорого для України.
Складно продавати, складно працювати з браком і з виробниками.
Мабуть, у будь-якого бізнесмена запитай — і він відповість, що ніколи би не погодився на бізнес, якби йому наперед сказали, які труднощі доведеться долати. Але ж на початку ти весь зачарований та вмотивований, через це і вдається.
— Узагалі, чому саме туфлі?
— Спочатку це була просто пристрасть і я купувала собі багато різних туфель. Потім відчула, що хочу створити власну модель і спробувати себе в бізнесі. Почала шукати виробництво, дивитися зразки і аналізувати, яке з них мені підійде за якістю.
Підійшло лише одне. Вони не дуже хотіли зі мною працювати, адже я не могла дозволити собі велику партію. Замовила взуття на всі три тисячі доларів власних заощаджень, що мала.
— Це був 2014-й рік?
— Початок 2015-го. Коли я розміщувала замовлення на фабриці, долар був 12 гривень, а коли забирала, то вже 21.
Перший час я жила з надходжень від фотосесій (Марія в минулому фотографиня — Pravda.SOS), а прибуток реінвестувала.
Але старт у ту кризу став величезною перевагою. Це була хвиля підтримки українського виробника, і перші півтора року в мене навіть не було думки запустити платну рекламу!
За два місяці в нас усе купили через інстаграм.
Було багато розмов навколо бренду, в мене брали інтерв’ю кожен тиждень… До революції у нас майже не було вітчизняних брендів, тим паче у середньому класі.
До того я працювала фотографинею, знімала шоубізнес і знала практично всіх. Але ці люди не стали моїми клієнтами. Або стали ними через кілька років, коли бренд уже щось важив.
В Україні, поки ти маленький, ти не цікавий.
Згодом, коли я вчилася в Кембриджі, то практично кожна людина, з якою я там познайомилась, замовила в мене взуття просто тому, що їм це було незвично, цікаво та з поваги до того, що я щось зробила сама.
— Щодо поточної кризи — як вона на вас позначилась? І продажі, і поставки комплектуючих, мабуть, — під загрозою?
— У взуттєвій галузі все планується на пів року заздалегідь, тому всі комплектуючі ми замовили ще давно. Сезон осінь-зима вже розпланований, якщо і буде якась затримка, то не критична. Заробітну плату команді не зрізали.
У мене є ще один проект, у якому ми опікуємось міжнародними брендами, що виробляються за еко-принципами свідомого споживання і ось там катаклізм зустрів нас раніше.
Наприкінці лютого в нас було дві події на Паризькому та Міланському тижнях моди. У перший же день Міланського тижня були закриті 11 міст, почалася величезна паніка, порожні полиці і все інше.
Мілан якраз був в епіцентрі спалаху в Італії. Усі моментально перестали виходити з дому. Ми переїхали в Париж, але з Мілану нам не могли доставити продукцію, тому що працівники поштової служби відмовилися виходити на роботу. Для всього ринку це була величезна трагедія, адже до цих подій готуються по півроку.
Коли епідемія прийшла в Україну, я вже була відносно спокійна, тому що справжні переживання і страх ми відчули ще тоді у Європі.
Я для себе знаю, що навіть якщо я втрачу бізнес, то мого досвіду та інтелекту вистачить, щоб збудувати новий.
— А як ці два місяці позначилися на продажах?
— У березні в нас було падіння на 70%.
Вочевидь, що сфера моди — це не речі першої необхідності. Тим паче, кому потрібні туфлі на підборах, коли всі сидять удома?
А ось квітень став чудовим місяцем саме через те, що свій щорічний великий розпродаж ми зробили не в квітні, як завжди, а на 8 березня.
Я не знаю, як інтуїція допомогла змінити його дати, але саме це нас і врятувало.
— Чи підраховували, наскільки вас вистачить, якщо карантин продовжать до осені?
— До осені нас вистачить, ми точно впораємося. Але я дуже переймаюся через те, як усе буде далі.
— Готуєтеся якось до ймовірної другої хвилі епідемії?
— Безумовно, на осінь ми обережні з замовленням партії і постараємося уникнути всіх ризикованих позицій.
— Чи спілкуєшся ти з кимось із колег по цеху? Як у них справи?
— Так, спілкуємось, і, звісно, справи погано у всіх. Зараз добре почуваються тільки категорії домашнього та спортивного одягу. Проте з ослабленням карантину динаміка змінюється, і ми дуже сподіваємося на відкладений попит.
— А щодо маркетингу: чи змінювали підходи або бюджети на час карантину?
— Ми дуже активізувалися у соціальних мережах, зробили креативні колаборації із художником, намагалися максимально привертати до себе увагу іміджево, шукали альтернативні рішення.
Але цього все-одно було дуже мало й не допомогло утримати продажі на звичному рівні.
Ми не можемо дозволити собі зменшити маркетинговий бюджет, нам необхідно якось виділятися в інформаційному шумі.
Споживач утомлений всіми цими сторіз, прямими ефірами, марафонами.
Тому, вважаю, що контент має бути спокійним, але оригінальним та людяним.
Дуже важливо зараз бізнесам говорити з людьми мовою їхніх проблем та болей. Цей період важкий для всіх, морально дуже виснажливий.
— Чи плануєте переглядати цінову політику?
— Ні, це неможливо, адже в нас дуже висока собівартість.
І я не можу сказати, що наш клієнт дуже чутливий до нашого цінника. Аналогічна якість італійського виробництва коштує дорожче, і ми конкуруємо саме з ними.
Культура носити на собі гучні іноземні бренди потроху згасає, однак ще є стереотип про те, що взуття має бути італійським. І для нас це проблема.
— Як витримали цей час вимушеного домашнього ув'язнення та ізоляції?
Перші кілька тижнів були дуже активними.
Потім я все-таки дала собі видихнути, почитати художню літературу і дозволила собі не працювати.
Приємний був час. Але рада, що все знову повертається на круги своя і можна діяти.
— Як ти вважаєш, чи стане сильнішим вітчизняний виробник через цю кризу? Як це сталося у 2014-му році, наприклад.
— Вітчизняний виробник стане сильнішим, якщо економічний рівень життя людей зросте. Ми прагнемо лише цього.
Якщо у вас є історія про те, як COVID-19 та карантин змінив ваше життя, напишіть нам листа із темою "Моя історія" на sos.pravda007@gmail.com