The Guardian: Корона у Короні. Як расові проблеми, бідність та нерівність у мікрорайоні Нью-Йорку призвели до смертельної данини вірусу

Статтю  The Guardian в оригіналі можна прочитати за цим посиланням. 

Щоранку, коли Кеті Рохас заходить в онлайн, щоб провести навчальне заняття у Короні, Квінз, вона стикається з безліччю студентів, які більше переймаються тим, що вони завтра їстимуть, аніж домашньою роботою з історії Сполучених Штатів.

Лекції про багатовікові расові заворушення та робітничі рухи Рохас читає підліткам, які були свідками того, як їхні рідні виходять на роботу під час пандемії, тоді як більшість інших людей мали залишатися вдома.

У їхніх родин був невеликий вибір. Корона, район у боро Квінз, Нью-Йорк, серйозно постраждав від COVID-19. Перша, смертельна хвиля минула, однак наслідки для економіки та здоров’я людей ще довгі роки даватимуть тут про себе знати. Ціна, у яку обійшовся коронавірус для місцини, що за збігом обставин називається Корона, значною мірою обумовлена расовою належністю, бідністю та нерівністю в сучасній Америці.

98% тих, хто відвідує навчальний заклад, де викладає Рохас, — латиноамериканці. Це спеціальна школа для підлітків, які проживають у США менше чотирьох років. Їхні батьки чи опікуни — це переважно нелегали, що або працювали попри пандемію, або втратили роботу без права на отримання державної допомоги. Кілька студентів хворіють на COVID-19 або втратили через цю хворобу члена родини.

"Ми бачимо, що деякі студенти, які протягом навчального року були відмінниками, фактично перестали здавати письмові роботи або виконують їх у мінімальному обсязі" — каже Рохас.

Школа розташована на околиці Корони, у районі, де було зафіксовано найвищу в місті кількість смертей — 392, та найвище число випадків захворювання на коронавірус — 4014.

Розташована приблизно за 10 миль від більш "білого", заможнішого Мангеттена, де практично не було летальних випадків, Корона стала головним осередком економічних та людських втрат з-поміж латиноамериканських громад іммігрантів-нелегалів по всій Америці. 

Більше половини населення тут складають латиноамериканці, також це найбільш густо заселений іноземцями район — 63% його мешканців народилися не в США.

Згідно з дослідженнями демографа Рохеліо Саєнса, у національному масштабі латиноамериканці домінують у числі тих, хто заразились вірусом, у 43-х із 44 тих штатів, які надали таку інформацію.

У Нью-Йорку 34% смертей припало на латиноамериканців, хоча останні складають 29% населення міста. Серед темношкірих людей налічується 28% летальних випадків, однак складають вони 22% населення міста; білошкірі — 27% смертей та 32% населення відповідно, та азіати — 7% смертей проти 14% від населення міста.

Водночас, 36% населення Корони — це азіати, включно з людьми без документів, утім, серед них смертей відносно загальноміського населення було менше. Одним із можливих пояснень цього є той факт, що COVID-19 виник у східній Азії. Мешканці Квінзу, які контактують із цим регіоном, заявляють, що мали змогу підготуватися заздалегідь завдяки попередженням від своїх рідних та друзів.

Представниця цього округу від демократів, Александрія Окасіо-Кортес, стверджує, що COVID-19 "підлив олії у вогонь" уже наявних проблем громади. За президентства найактивнішого противника міграції, і в умовах пандемії, що вбила понад 110 000 американців, недбалий уряд просто покинув людей напризволяще — боротися за їжу та фінансову допомогу.

Громади намагаються якнайоптимальніше використати наявні обмежені бюджети.

У той час, як робота викладачок, на кшталт Рохас, стала включати в себе ще й допомогу студентам та їхнім родинам у питаннях оренди житла та добування їжі, паралельно з вивченням нюансів урядової політики. На онлайн-зустрічах щодо оцінок Рохас запитує батьків, чи знають вони, як отримати доступ до медичної допомоги залежно від їхнього імміграційного статусу. "Адже це те, чого мої студенти потребують більше за урок історії", — каже вона.

Центр міської коронавірусної кризи

Рохас, донька колумбійських мігрантів, виросла в Квінзі. 28-річна жінка живе у родичів, які орендували помешкання разом з людьми, що хворіли на коронавірус. "Щодня, протягом усього квітня, я казала комусь: "Спочивай з миром", — зізнається вона.

Корону часто об’єднують з Елмгерстом, демографічно схожим містом на захід від Корони. Основною для обох місцевостей є лікарня Елмгерста — де в березні спостерігався "апокаліптичний" сплеск кількості пацієнтів із коронавірусом.

Туманними спекотними днями на початку червня тут на зелених звивистих вуличках можна було побачити невеличкі групи бігунів та сім’ї одразу в кількох поколіннях, що вигулюють собак чи штовхають перед себе дитячі візочки. Безперервний звук сирен минулих місяців нарешті змінився звуками співу птахів.

Однак коронавірус усе ще кидає свою тінь на цю місцевість. Уздовж 57-ої Авеню розтяглася майже кілометрова черга з людей, що воліють пройти тестування на COVID-19; деякі навіть узяли з собою стільці та парасолі від сонця, аби довге очікування було стерпніше. Такі ж черги і у центрах продовольчих пожертв — одна з них розтягнулася на 20 кварталів.

Економічна криза, спричинена COVID-19, загострила також і проблему голоду тих мешканців, чиї домівки — одні з найбільш переповнених у місті.

Соціальна епідеміологиня, Сандра Альбрехт вивчає соціокультурні та екологічні чинники, що впливають на здоров’я іммігрантів у США, зокрема, латиноамериканців та латиноамериканок. Корона, за її словами, була явним кандидатом на поширення респіраторної хвороби через високі скупчення людей та обмежений доступ до медичної допомоги. 25% мешканців Корони не мають медичного страхування, у той час, як середня кількість містян без страхування по Нью-Йорку — 12%.

Коли Нью-Йорк закрився, робітники сфер життєзабезпечення з таких районів, як Корона, продовжували працювати. "Члени родин можуть лишатися вдома весь час, однак якщо серед них є хоч одна особа, що має працювати, то саме вона й принесе додому вірус", — каже Альбрехт.

Іншим тривожним у довгостроковій перспективі чинником є те, що в Короні — найбільше випадків діабету поза обліком, а пацієнти з діабетом мають вищі показники серйозних ускладнень та смертей від COVID-19.

"Річ у тім, що райони, особливо Корона — досить обмежені в ресурсах, — каже Альбрехт. — Неважливо, наскільки погано це зараз виглядає, суть у тому, що через брак ресурсів у цих районах, вони стикатимуться з непропорційною кількістю смертей, як зараз, так і в майбутньому, особливо не маючи ресурсів, аби мінімізувати вплив COVID".

Альбрехт, що обіймає посаду доцентки у Колумбійській Школі громадського здоров’я Мейлмена, стверджує, що початковий наратив COVID-19 був такий: "вірус рівних можливостей, що вплине на все населення". За її словами, особливості громад із низькими доходами чи іммігрантських спільнот, схоже, не враховуються в питанні забезпечення ресурсами.

Боротьба за їжу та організацію похорон

Сізар жив у США без документів з 1996 року, і вже давно навчився обходитися без допомоги держави. "The Guardian" не розкриває прізвища чоловіка з огляду на його імміграційний статус.

Сізар стверджує, що те, чого його спільнота потребує найбільше — це чітка комунікація та лідерська позиція уряду. Враховуючи їх відсутність, Сізар із друзями та родиною створили власну мережу взаємопідтримки.

У щотижневих дзвінках чи особистих розмовах з дотриманням соціальної дистанції, він дізнається, що людям потрібно, а потім з’ясовує, як це отримати.

"У деяких місцях є їжа, тож що я роблю — це розповсюджую її в нашій спільноті, — каже Сізар. — "Я телефоную їм: чим займаєтесь, що вам потрібно?" Ми намагаємось допомогти кожному й кожній".

COVID-19 вплинув на кожен аспект його життя, стверджує він. 42-річний чоловік не має роботи від 15 березня, коли зачинився ресторан, де він працював. Його дружина також втратила роботу, а заощадження йдуть на двох їхніх доньок. 

"У нас немає чим платити за рахунками", — зізнається Сізар.

Чоловік розповідає, що відсутність можливості сплатити за оренду поки не є проблемою, адже власник помешкання поставився з розумінням.

Юридично у власника немає вибору — в Нью-Йорку існує мораторій на оренду. Проте деякі орендодавці навіть до пандемії використовували вразливий статус орендарів без документів, аби погрожувати їм.

Незважаючи на безліч складнощів, Сізар не втрачає оптимізму.

"Неважливо, що сталося раніше, чи що відбувається зараз — ніколи не пізно почати спочатку, — каже він. — Я просто робитиму те, що маю робити".

Даяна Морено, директорка з прав працівників у неприбутковій організації "Можливості для спільноти нових мігрантів" (New Immigrant Community Empowerment, NICE), каже, що багато членів організації прагнуть повернутися до роботи, зокрема щоб надсилати додому  міжнародні грошові перекази.

Світовий банк прогнозує, що загальносвітовий обсяг грошових переказів знизиться цього року приблизно на 20%,  і це найбільш різке пониження за останній час. 

"Вплив на нашу спільноту — міжнародний, справді", — зазначає Морено.

До пандемії фокус уваги "NICE" був зосереджений на боротьбі з експлуатацією працівників та обмеженими шансами на доступне житло для членів організації, найперше, з Корони, Елмгерста та Джексон-Гейтса.

Нині ж ці та інші спільноти взяли на себе роль агенцій із ліквідації наслідків катастрофи. Волонтери розповідають, як вони боролися за те, щоб отримати їжу для голодних сімей або організувати похорони для людей, що походять не з США.

"Я й уявити не могла, що нам доведеться зв’язуватися з мексиканським консульством, аби узгодити репатріацію останків людей, — каже Морено. — Наразі це частина нашої роботи".

Морено розповідає, що робота з ліквідації наслідків катастрофи, яку вона виконує, підірвала прогресивний імідж Нью-Йорка як міста, дружнього до мігрантів. "Для мене це — реальність, і, гадаю, багатьом людям відкрилися очі на те, як глибоко ця споконвічна нерівність вразила наші громади, незалежно від іміджу конкретного міста чи штату".

Саме через цю споконвічну нерівність спільнота "Центр Корони" (Centro Corona) описує свої нинішні дії з надання допомоги як політичний рух, а не як благодійність. "Це все про людей, і про те, щоб дати їм зрозуміти, що їхні потреби — важливі", — каже Мауріціо Піратова, волонтер "Центру Корони".

За словами Піратова, вони усвідомили, що їм знадобляться лікарі за викликом, адже у значної кількості людей, з якими вони працюють, немає медичного страхування. 

Вони запровадили такі заходи, як щотижневі віртуальні ночі кіно для дітей та перенесли програми допомоги з домашніми завданнями на телефонні чи відеочати. Вони надають безпосередню фінансову допомогу тим, кому загрожує виселення. І, як і "NICE", допомагають людям перевозити останки з однієї країни в іншу.

"Місто знехтувало небілими людьми та іммігрантськими спільнотами, — каже Піратова. — Проте цим не повинні займатися неприбуткові організації та невеликі організації без фінансування. Ми не маємо жити в такій реальності. Те, що нам потрібно — це базові речі, нам потрібна їжа, доступна для всіх. Якщо ви кажете людям, що вони не можуть покидати домівок, не можуть працювати, — тоді просто дайте їм їжу".

І навіть з урахуванням усіх цих спроб допомогти, люди лишаються упослідженими.

Невидима потреба у невидиму кризу

У Короні налічуються сотні корінних мов та мов нацменшин, що ними розмовляють мешканці, а дослідження "Альянсу мов, що зникають" (Endangered Language Alliance, ELA), показало, що багатомовні громади міста постраждали від вірусу найбільше.

Корона — це одна з найбільш мовно розмаїтих частин міста, частково тому, що хвиля міграції з Мексики, Гватемали, Еквадору та Перу до Нью-Йорку у 1990 році торкнулася й істотної кількості місцевого населення.

Дослідження, опубліковане ELA спільно з міським Департаментом з охорони здоров’я у 2019 році, показало, що хоча чисельність корінних латиноамериканських общин і зростає, вони "часто залишаються розосередженими, невидимими та без доступу до послуг".

Дон, 51-річний іммігрант без документів, як і Сізар, походить із місцевої общини в Пуебло, Мексика, й розмовляє іспанською так само добре, як і мовою науатль, що нею розмовляли ацтеки.

Він каже, що чув про програми продовольчої допомоги, однак попит був настільки високим, що його родина не розраховувала на яку-небудь допомогу найближчим часом.

Він живе в Короні близько восьми років в одній квартирі зі своїми трьома братами та чотирма юними племінницями й племінниками. Враховуючи, що кожному з дорослих у родині скоротили робочі години або й узагалі робочі місця, сім’я відчайдушно намагається добути їжу. "Це складно, бо ми не можемо сказати своїм дітям, будемо ми сьогодні їсти, чи ні", — ділиться Дон за допомогою перекладача.

Незважаючи на побоювання захворіти, усе, чого він прагне — більше працювати.

"Оренда не чекатиме, — каже Дон. — Ось, що нас непокоїть сильніше".

На початку травня губернатор штату Нью-Йорк Ендрю Куомо заявив, що без федерального фінансування для іммігрантів без документів не передбачається жодної додаткової допомоги у зв’язку з COVID-19, — тоді як Каліфорнія заснувала власний 125-мільйонний фонд для допомоги мешканцям штату без документів.

Департамент охорони здоров’я штату Нью-Йорк заявив, що відкрив два центри тестування у Короні та інших уражених вірусом районах, де проживають малозабезпечені та представники меншин. Також Департамент виділив 25 млн доларів на продовольчі склади та надає безкоштовні послуги різними мовами.

Не зважаючи на пандемію, атаки адміністрації президента США Дональда Трампа на іммігрантські громади не припинилися.

Через свій статус люди без документів не мають права на допомогу з безробіття чи на стимулювальні виплати; їхнім чоловікам та дружинам, громадянам США також відмовляють у допомозі. 

Владі знадобився місяць, аби роз’яснити, що іммігрантів, які бажають отримати постійне місце проживання, не будуть штрафувати, якщо вони звернуться за лікуванням чи тестуванням на COVID-19. 

Уряд проігнорував попередження про те, що необхідно вивести людей з імміграційного ув’язнення, де вони перебувають як порушники цивільної імміграції, а не за кримінальні справи. Поширення коронавірусу у Гватемалі напряму було пов’язане з депортаційними рейсами США.

Ці утиски не пройшли повз увагу студентів Рохас, слухачів дисципліни з історії США, що закінчили навчальний рік на вивченні Руху за громадянські права у 1960-их.

Рохас розповіла, що в одному винятковому есе у цьому семестрі  змальовані паралелі між давньою пожежею на фабриці "Траянґл" — що забрала життя 146 працівниць і працівників, переважно це були молоді жінки, що недавно іммігрували зі Східної Європи — та відсутністю засобів індивідуального захисту для працівників сфер життєзабезпечення. 

Інша студентка пов’язала расові заворушення після Першої світової війни з надмірними діями поліціянтів Нью-Йоркського Департаменту поліції щодо представників небілих спільнот у питаннях соціального дистанціювання.

Студенти писали ці роботи у переповнених квартирах, у перервах між доглядом за молодшими братами та сестрами. Деякі з них отримали доступ до інтернету лише в кінці травня. 

Рохас сподівається, що заняття вживу відновляться восени, й тоді вона буде впевнена, що студенти харчуються двічі на день і перебувають у безпечному навчальному середовищі.

Рохас каже: "Навіть як історикиня, я не очікувала аж такого рівня зневаги до людей".

Переклад Ольги Проскури