Олена Синельникова: Як тільки "Орел і Решка: Карантин" отримав за вихідні перші три мільйони переглядів, телеканали захотіли проєкт в свій ефір

Тревел–шоу "Орел і Решка" святкує 10 років з моменту перших зйомок. За ці роки було відзнято більше 24 сезонів та 666 випусків без жодної перерви. 

Аж раптом сталося те, що унеможливило мандрівки світом — карантин. Здавалося б, час згортати проєкт. Однак, команда вигадала формат, який не тільки допоміг і далі виходити в ефір, а й об'єднав людей з усього світу. 

Емігранти та місцеві з різних країн, які могли лише мріяти відчути себе в ролі ведучих "Орла і Решки", отримали таку змогу під час пандемії, а відзняті ними сюжети про їхні міста потрапляли у випуски спеціального сезону проєкту — "Карантин".  

Як це відбувалося, з якими пригодами зіштовхнулася команда на початку пандемії, Українська Правда SOS поспілкувалася з однією з чотирьох співзасновників проєкту Оленою Синельниковою. 

— Олено, формат "Орла і Решки" вигадали чотири людини. Це ви, Євген Синельников, Нателла Крапівіна та Микита Чижов. Чи всі з вас займаються операційною діяльністю?

— У нас найкращий розподіл обов'язків, який тільки може бути на продакшені — кожен займається своєю справою і ніхто не лізе до іншого без крайньої необхідності. Нателла займається більш глобальними питаннями, стратегією та візією; Євген керує всією режисурою і вигадує щось нове, коли це необхідно. Микита — це фінансово-юридичний відділ, а я займаюся всім.

Олена Синельникова: "Щодо коронавірусу, то ми розуміли серйозність ситуації, але не хотіли в неї вірити"

— Скільки всього сезонів було створено? Бо я збилася на якомусь моменті їх підраховувати. 

 — Я також увесь час збиваюся. Так, основна "Орел і Решка" — 490 випусків, "Орел і Решка. Шопінг" — 119, "Орел і Решка. Невидане." — 41, "Орел і Решка. Карантин" — 9, "Орел і Решка. На зв'язку." — 7 випусків. 

— А скільки людей в команді на постійній основі?

— На постійній близько 50 осіб. 

— Ваша программа безпосередньо побудована на пересуваннях по світу. Що у вас змінилося, коли все закрилося? Як зустріли ці новини?

— Узагалі, початок року був складний, пригадайте лише пожежі в Австралії, повені в Чилі та Бразилії, конфлікт між США та Іраном, катастрофу боїнга... Щодо коронавірусу, то ми розуміли серйозність ситуації, але не хотіли в неї вірити. Летіти ж треба, ефіри ж робити треба! Завжди щось десь відбувається у світі, але ми не можемо підлаштовуватися під усі катаклізми. 

Олена Синельникова: "Я взагалі людина не боязлива. За команду переймалася, а за себе — ні"

— Де були знімальні групи в той момент, коли оголосили, що незабаром закриються кордони?

— Одна група, яка знімала випуск "Чудеса світу", була в Індії, а після цього вони мали летіти спочатку на Філіппіни, а потім — у Токіо. Коли Філіппіни закрилися, ми вирішили, що хай йому грець із нашими квитками на Філіппіни, полетимо відразу до Японії. Але кругом ситуація загострилася і ми збагнули — а що, якщо вони застрягають у Японії? Як ми потім будемо їх звідти вивозити? Ніхто ж не розумів, як надовго все це. 

А коли Україна оголосила, що закриває кордони 17-го березня, стало очевидно, що треба швиденько летіти додому, і саме ця знімальна група прилетіла до Києва в ніч з 16-го на 17-те березня. 

— А що із другою знімальною групою відбувалось у цей час?

— Друга група, яка знімала "Божевільний вікенд", мала вилітати 14-го березня в Ірландію на День Святого Патріка. Продюсер наш уже був там у цей час, телефонує і каже: " А тут все геть закрито. Ніяких гулянь, нічого. Немає сенсу летіти". Ми для себе вирішили — ок, полетимо і будемо знімать як є.

І ось так ми сидимо — одних повертаємо, інших не можемо зрозуміти, відправляти чи ні — аж потім вирішуємо, що раз першу групу повертаємо, то давайте і друга хай вдома залишається. 

Це рішення ми прийняли десь близько 10-ї години вечора, а вилітати група мала о четвертій ранку. Повертаємо продюсера назад, квитки всі згорають…

— Скільки людей зазвичай їде у поїздку?

— Семеро. Двоє ведучих, із кожним з яких оператор, режисер і один на всіх продюсер. 

— Наразі всюди задіяні нові ведучі, вірно? І в першій, і в другій знімальний групах. 

— Так, вони тільки-но відкатали свої перші 8 програм, працюють у проєкті лише з початку року. У них ще є запал, вони не втомлюються, але на початку, як і всі решта, були в шоці від кількості роботи. Це дивно, бо за 10 років ми маємо 20 ведучих, і всі вони завжди кажуть в усіх інтерв'ю, що робота на "Орел і Решка" — це дуже важко. 

Але новенькі все одно на старті дивуються, хоча я і сама особисто попереджаю про всі ці моменти, та навіть спеціально згущую фарби. 

— До речі, про "старих" ведучих. Саме на карантині Регіна Тодоренко зіштовхнулася з гігантською хвилею інтернет-хейту, через який в неї відізвали нагороди та скасували рекламні контракти. Існує думка, що не в останню чергу ця ситуація стала наслідком того, що люди втомилися на карантині, були злими, емоційно виснаженими і таким чином "відірвалися", так би мовити. Ви як вважаєте? 

— Ситуація з Регіною демонструє зворотній бік слави, коли тебе можуть обожнювати, але це ніяк і ні від чого не застраховує. По правді, в її висловлюваннях я не бачила приводу для такої хвилі хейту. 

— А за скільки часу наперед ви плануєте всі ваші пересування?

— Взагалі-то, за півроку, але графіку доволі складно дотримуватися, бо у ведучих може щось статися, наприклад. Через це зсуваються квитки. Тобто графік може змінюватися, але в рамках двох-трьох днів.

Олена Синельникова: "У карантинних випусках в нас не було спонсорів"

— Коли зрозуміли, що карантин — це надовго, які ідеї щодо зміни формату розглядали?

— В обох проєктах на весняно-літній телесезон було заплановано по 20 випусків, але ми встигли відзняти тільки 12 і 8 епізодів відповідно. Що робити? 

Ми сіли і подумали — ну ок: в нас є величезна купа архівного матеріалу, але ж треба зробити ще й такий формат, щоб він був цікавий телеканалам. У першу чергу ми думали про те, як відпрацювати гроші спонсорів, бо вони вже вклали їх на пів року наперед. 

Довго ми так крутили ідеї, спілкувалися з телеканалами; їх зазвичай переконати у чомусь не дуже просто. 

І в якийсь момент хтось запропонував — а давайте у випуски, засновані на архівах, додавати відео від наших друзів та знайомих з усього світу, які вони будуть знімати самотужки. 

За задумкою ці відео мали продемонструвати, як різні країни проходять карантин — відсутність туалетного паперу і продуктів, ажіотаж, паніка. Але в якийсь момент ми зрозуміли, що все це однакове з міста в місто, з країни в країну.

І ми стали просити людей надсилати нам відео якихось визначних міст, щоб ми могли провести паралелі з архівними кадрами з наших минулих мандрівок. Наприклад, Венеція, яка завжди у натовпі. Чи Мілан. Досі, коли говорю про порожній Мілан, в мене мурашки по тілу. Ці кадри під музику виглядають ну дуже апокаліптично. 

— Ким були всі ці люди, які надіслали вам власні відео?

— У нас купа контактів в усьому світі, з якими ми постійно підтримуємо зв'язок, бо в деякі країни їздимо по кілька разів. З кимось знімальні групи підтримують добрі стосунки, і це вже ціла така спільнота. 

Ми отримали дуже багато і дуже різного відео; тільки за перший тиждень нам надійшло понад 300 листів на електронну скриньку. 

Я досі у захваті від цієї ідеї. 

— Який хронометраж цих випусків?

— Спочатку хотіли робити короткі двічі-тричі на тиждень і в суботу — великий годинний підсумковий. Потім переформатували і почали робити лише великий суботній. 

— А що найбільше вразило вас із отриманих відео?

— Сюжет про бункери у Техасі; відео про те, як розкуповували зброю у Монтані; як роздавали харчування дітям в Америці під час карантину; про коней в Арабських Еміратах. Люди самі все знімали — хтось на телефон, у когось була справжня камера, хтось був із другом. На деякі сюжети я дивилася і думала, ну чому ми це не зняли? До речі, в цей період ми зрозуміли, що для нас ще є купа всього у світі, що можна показати. 

— А як телеканали відреагували на цю ідею?

— Телеканалам для того, щоб прийняти продукт, треба його спочатку побачити. А у нас все було швидко. У якийсь момент я вирішила, що вони довго думають, і ми будемо видавати цей проєкт на власному Ютуб-каналі. Як тільки ми отримали перші три мільйони переглядів за вихідні, телеканали захотіли цей проєкт собі в ефір (посміхається).

— А як спонсори поводяться на сьогодні? Зберігають фінансування у звичайному обсязі чи вдаються до переглядів контрактів? 

— Спонсорам теж важко. Поки що ніхто не відмовляється від осені. Але інше питання, що ми не можемо ніяк гарантувати точну кількість випусків, навіть при всьому бажанні. У карантинних випусках в нас не було спонсорів.

— Вас це лякало? Узагалі, чи відчували страх через всі ці події, невизначеність, кризу? 

— Абсолютно ні. Я взагалі людина не боязлива. За команду переймалася, а за себе — ні. І взагалі-то, порівняно з іншими країнами, у нас карантин пройшов дуже легко. 

Але була мить, коли ми навіть думали, що все зараз стихне, бо все відмінилося, всі країни, які ми хотіли. Ось зараз викручуємось з того, що є. Відкрилася Туреччина, а нам треба зняти 20 випусків, і ми не знаємо, коли і які країни ще відкриються. Тож ми їдемо робити чотири випуски у Туреччину, благо, ця країна різна — гори, море, Стамбул, Анкара. Знімальна група вже туди полетіла, а ми тут сидимо і чекаємо, які ще країни відкриються. 

— Можливо ви не знали, але в гуглі на запит "Орел і Решка+коронавірус" переважно новини про те, що дві ваші ведучі хворіють на COVID-19. Це Настя Івлєєва та Марія Івакова. 

— Вони дійсно хворіють. Івлєєва повідомила мені раніше, ніж сказала про це публічно. Але мені здається, що багато хто з нас уже теж перехворіли, не усвідомлюючи цього.

— А з вашої київської команди у когось були випадки? 

— Здавали тести, ні.

Тетяна Мерцалова