Конфліктолог: Ми незвичайна нація —  конфліктуємо одне з одним, але у скрутні часи об'єднуємось і проявляємо найкращі благородні риси

Олексій Купрієнко багато років працював звичайним юристом, доки остаточно не розчарувався у Феміді. 

"Чиновники не захищають, а суді торгують своєю увагою. Ці танці з бубнами навколо судової системи залишаються незмінними при всіх трьох останніх президентах" — каже колишній адвокат. 

Тепер його спеціалізація — конфлікти, а інструменти в їхньому вирішенні — "компромат, тролінг та вирвані роки". Команда Олексія працює на перетині детективного агентства, медіа та права. 

Самоізоляція, пригнічений стан та економічна криза разом із безробіттям цієї весни стали каталізатором для величезної кількості нових конфліктів і в особистих взаєминах, і в бізнесі. А відтак — у Олексія побільшало роботи. 

Аби хоч трохи додати оптимізму у карантинні будні, він створив медіа, яке фокусується лише на позитивних новинах про пандемію. 

Про все це і не тільки — в інтерв’ю Олексія Українській правді SOS.

Купрієнко: "З карантином почалася хвиля моєї публіцистики, чому я дуже радий. Ми зробили кілька публічних проєктів, зокрема базу волонтерських ініціатив, пов’язаних із COVID-19"

— Перше питання — чому конфліктолог? Чим вас не влаштувала така галузь юриспруденції, як медіація? 

— Поясню. Медіація — це коли всі сторони конфлікту готові до мирного врегулювання. А ми працюємо із ситуаціями, коли одна сторона жорстоко поводиться, використовуючи гроші, грубу силу і зв’язки. 

Тут потрібні лише нелінійні шляхи вирішення конфлікту. Для опонента зазвичай характерні нападки, засновані на впевненості у безкарності, повне заперечення рамок, правил, норм етики та моралі. 

У подібних ситуаціях не здатні допомогти ані юриспруденція, ані владне втручання в усіх його проявах. Проти брудної гри не працюють стандартні прийоми.

— Тобто ти завжди на боці маленького та скривдженого? 

— Так, у битві Давида з Голіафом ми завжди на боці Давида. Великий ніколи не прийде до нас, бо нащо? Це тому, хто потрапив до вкрай несприятливих умов, необхідно бути розумнішим та креативнішим. Я щиро вірю в розумну силу. 

Юриспруденція у подібних конфліктах неефективна. Саме тому ми пішли з ринку юридичних послуг. На жаль, сьогодні цей ринок виглядає як танці з бубнами перед державною машиною. 

Юристи виступають у якості танцюючих, а державники — у вигляді такого собі ледачого глядача, який дозволяє тій чи іншій стороні якийсь час знаходитися поряд. Але жодні протиріччя таким чином не вирішуються. 

Умови ведення бізнесу в Україні дуже небезпечні, бо в нас дуже багато людей, які легко виходять за рамки та почуваються безкарними. І чим більш розвинений бізнес, тим більша кількість тих, хто хоче від нього щось "відкусити". Насамперед, як це не сумно, тих, хто має уособлювати закон та порядок.

— Скільки людей з тобою працює? Якось змінився штат через карантин? 

— Більше 50 осіб у команді. Усіх зберегли в ці буремні часи і оберігали під час розгортання пандемії. 

Трохи запізно і втридорога, але ми забезпечили родини наших колег та їх самих засобами індивідуального захисту, аби вони не почувалися сам на сам із проблемою. 

Закупили величезну купу тестів з Китаю, які виявилися нікому не потрібні. 

— Буквально відразу після того, як ввели обмеження пересування і люди зачинилися по домівках, ти створив нове медіа і вдався до публіцистики. Медіа присвячене виключно позитивним новинам про COVID-19. Навіщо тобі цей проєкт?

— Розумієш, люди потребують якихось позитивних цеглинок для побудови оптимістичних сценаріїв у власних головах. Створивши "Вірус позитиву", ми намагалися такі цеглинки їм надавати. 

За три місяці карантину наша аудиторія виросла до 30 тисяч, і читачі щоденно знаходили в наших новинах привід для гарного настрою. Бо початок пандемії був пов’язаний виключно із поганими новинами, і мені самому від цього було погано. 

Цей ресурс став для мене якоюсь віддушиною, адже більшість із того, що я люблю, опинилася під забороною — зустрічі з друзями, мандрівки. Ти не знаєш, чого очікувати, тебе вбиває невизначеність та масова істерія. 

Треба давати голові добрі цеглинки, щоб будувати щось світле. Це найпростіший засіб зберегти внутрішній лад та впевненість. 

— Бачу, що ти добре розумієшся не тільки на природі конфліктів, а й на психології.

— А це пов’язано. Усі конфлікти починаються у головах. 

Для абсолютної більшості людей притаманне небажання вирішувати проблему, коли їх скривдили. Їм більше імпонує думка про те, що раз хтось повівся погано, то життя саме його покарає. Бути конфліктною, вплутуватись у суперечку та наполягати на своїй точці зору — це неприродно для людини. 

Для нашої країни це загострюється ще й тим, що українці не так давно позбулися кайданів "радянської свідомості". На жаль, в багатьох закарбована звичка жити у безправному положенні та вважати, що влада має непорушний авторитет, і громадянське суспільство не здатне її потіснити.

Один із головних законів конфліктології — хижак, який не зустрічає на своєму шляху відсічі, бажає лише більшого. Тому вкрай важливим є розуміння психології суперечок, пошук внутрішніх ресурсів для спротиву та заглиблення в свідомість агресора.

— Чи змінилося твоє особисте та професійне життя з початку березня? І чи можна вже говорити про зміни у сценаріях конфліктів, із якими ти працюєш та зіштовхуєшся? 

— Феномен карантину полягає в тому, що величезна кількість людей залишилися сам на сам зі своїми думками, і вони не змогли зладнати із цим станом. Потік подій та людей ззовні різко зменшився, і ми занурилися глибоко у себе. З точки зору східної філософії — це ключова практика, тому що вона дозволяє познайомитися із собою. Але люди, залишившись наодинці із собою, почали божеволіти. 

У цьому стані загострюються всі протиріччя та виходять назовні всі проблеми, і з точки зору конфліктології роботи стало не те, щоб більше — вона просто вибухнула у кількості!

Величезна кількість хейту, величезна кількість протиріч та чвар. 

— І інтернет-хейту в цей період теж стало більше, це моє суб’єктивне спостереження. 

— Механіка інтернет-хейту має свої особливості, бо суспільство дуже легко приймає все на віру та не бажає розбиратися. 

Люди по суті не критичні, вони фрагментарні, швидкі, іноді ведені. Коли бачимо чи чуємо щось, що хоч трохи збігається з нашими внутрішніми настроями та поглядами, то з легкістю сприймаємо це на віру. 

Сьогодні неможливо бути публічною особою в інтернеті і не мати хейтерів. Популярність — це лідерство, це сприйняття тебе як еталона і автоматична незгода частини людей із тим, що ти несеш, та з твоєю життєвою позицією. 

— Чи змінилась якось кількість та загальний портрет твоїх клієнтів через усі ці події?

— Клієнтів стало значно більше, адже економічна криза призводить до проблем у багатьох бізнесменів. Це і розділ бізнесу між партнерами, і відшкодування проблемної заборгованості, і навіть загострення конкурентної боротьби. У періоди криз люди з більшим бажанням йдуть на конфлікти, бо виходять назовні протиріччя та проблеми, які довгий час дрімали — це головний тригер. 

Десь із травня ціла низка бізнесів відкопали сокиру війни. Завод "Еконія" зазнав чергової рейдерської атаки, велику ретейлерську мережу "Цитрус" почали ділити між собою партнери через 20 років співпраці. І ще цілий ряд випадків, які просто не піддаються розголосу. 

— Твоїм домашнім із тобою, мабуть, і посваритися вдома не вдається, бо завдяки своїм фундаментальним знанням в алгоритмах конфліктів ти просто не даєш їм виникати.

— Та де там! (посміхається)

Сімейні конфлікти у нас, звісно, бувають, і я поводжуся в них огидно та нераціонально. Але я гордий тим, що хоча б розумію це. Усі ми, насправді, не дуже розсудливі люди. 

До речі, саме на карантині я сформулював для себе підхід як поводитися, коли твоя друга половина починає нервуватися.

— Будь ласка, рецепт.

— Треба проявляти максимальну емпатію до партнера (партнерки) та відволікати його чи її увагу на щось приємне. За 20 років подружнього життя я вивчив одну річ — фраза "Не нервуйся" має бути під табу, бо зазвичай після того, як ти її вимовляєш, нервуватися починають із подвійною силою, але вже в твій бік. 

— Це і є секрет щасливого подружнього життя? 

— Ні. А я не знаю секрету. Мені просто нескінченно добре із моєю дружиною. 

До карантину ми завжди намагалися знайти спосіб побути більше одне з одним. Але як тільки ми опинилися замкнуті, я відразу почав істерити, бо зникли інші можливості (сміється). 

Ніхто не ідеальний. 

— Ти маєш трьох доньок. Як проводили карантинні будні?

— Усі мої три доньки народжені навесні, і вони весь рік із нетерпінням чекають на ці дні, для них вони дуже важливі. Я просто схиляюся на коліна перед своєю дружиною, яка для кожного дня народження вигадала і створила суперсвято в усіх цих обмежених умовах. 

Ми робили дефіле, я одягав перуку, у нас були спа-процедури та вистави у домашньому театрі, і все це було дуже мило. Ніколи б не повірив, що ми на таке здатні. 

— Криза 2014-го року стала для тебе вирішальною. А чого чекаєш від цьогорічної?

— Криза 2008-го року мала для мене позитивний ефект, бо ринок юридичних конфліктів тоді дуже виріс, і в мене побільшало роботи. А ось у 2014-му було дуже неприємно та боляче, бо з нами не розрахувалися величезна кількість клієнтів, я розійшовся із партнером, ми потратили у дуже серйозні борги перед нашим колективом. 

Дуже не хочу повторення 2014-го, тому для себе зрозумів, що моє завдання сьогодні — відкривати нові формати. З карантином почалася хвиля моєї публіцистики, чому я дуже радий. Ми зробили кілька публічних проєктів, зокрема базу волонтерських ініціатив, пов’язаних із COVID-19. Там зібрано біля 50 різноманітних проєктів, які абсолютно безкорисливо пропонували допомогу людям. Дуже сподіваюся, що це комусь допомогло.

Узагалі, солідарність — визначна риса українців, і в цьому сенсі ми у більш вигідному становищі, ніж європейці. Наприклад, моя колега за бізнес-клубом, яка живе у Нідерландах, була шокована, що ми у клубі зібрали півмільйона доларів на боротьбу з COVID-19. 

Ми розуміємо, що наші проблеми нікому, крім нас, не потрібні. Ось така ми незвичайна нація — будемо залюбки конфліктувати одне з одним, але у скрутні часи без огляду об’єднуємось і проявляємо найкращі благородні риси. 

А ще цей час став для мене переосмисленням якихось внутрішніх побоювань, бо, повторюся — карантин для мене став часом істерії і вміння жити з цим. 

Тетяна Мерцалова