Масі Найєм: З послабленням карантину у судах почався хаос
На початку березня юрист Масі Найєм відправився на 10-денну медитацію — Віпасану — яка, окрім іншого, передбачає мовчання та повну інформаційну аскезу.
Тому, коли він змушений був повернутися до звичного життя, на нього чекало багато сюрпризів — курс долара вже не 24 гривні, генеральним прокурором призначено Ірину Венедіктову, і найголовніше — весь світ закрито на карантин.
"Один мій друг пожартував, мовляв, мабуть, тепер після Віпасани до психотерапевта треба" — сміється Масі.
Сьогодні, коли початок пандемії вже не є шокуючою новиною, а більшість заборон знята, Найєм зізнається: "Всіх нас карантин зробив трошки кращими. А у власній компанії ми позбулися пережитку Радянського Союзу стосовно того, що всі мають сидіти в офісі".
— Ви казали, що медитація Віпасана — це дуже гарний спосіб розслабитися і ви б радили її всім бійцям АТО у якості реабілітації. Остання ваша Віпасана якраз припала на початок карантину, але ви про це не знали. Пам'ятаєте свій "шок повернення" у реальність?
— Дійсно, Віпасана мені дуже допомагає відновлюватися після війни, і чергова моя десятиденна медитація мала завершитися 19 березня. Разом із іншими, ми жили весь цей час за містом. Загалом нас було десь 60 осіб.
Останні дні в цій справі найважливіші. Але ввечері восьмого дня вчитель попросив нас всіх вийти з зали медитації в іншу залу, де сповістив нас про те, що більше 10 людей збиратися не можна, і ми маємо в екстреному режимі завершувати.
Нам всім віддали телефони, і коли я ввімкнув свій, то просто випав… Перше, що я прочитав, це повідомлення від керуючого партнера про те, що вся наша компанія перейшла в онлайн.
— Це неочікувано, авжеж. Але критично для вас?
— Ще з 2015-го року, коли я служив в АТО, ми впровадили систему урахування завдань в компанії.
Тобто ми вже були готові технічно до цього. Але те, чому ми навчилися за цей період, нас самих просто вразило.
— Наприклад?
— По-перше, обіг документів. Документи клієнтів — це адвокатська таємниця, і ми маємо її дуже ретельно зберігати. Але команди юристів працюють з одними й тими самими документами. Як ними обмінюватися в ізоляції?
Ми налаштували шифрований доступ до серверів, де зберігається робоча інформація і кожного дня вона знов копіюється на сервер. А керівництво бачить всі входи та пристрої, з яких вони відбуваються.
— Документи, листи, пошта, роздруківки — усе це теж перевели в онлайн?
— Необхідність у постійному роздруковуванні нікуди не ділась, і не у всіх удома є принтери. Як бути?
Ми вирішили, що в період карантину в офіс їздить тільки офіс-менеджерка. Вона забирає пошту та роздруковує документи, ставить печатки, відправляє листи.
Орендодавець офісного приміщення зробив нам знижку на час карантину, але всі ці кошти ми витратили на таксі для офіс-менеджерки.
Якщо комусь із юристів треба було заїхати забрати свої документи, то вони узгоджували час так, щоб не перетинатися між собою.
Пошта — це найжахливіше, бо вона приходить щодня по 20-30 листів. Від слідчих органів, від судів і так далі. Офіс-менеджерка всі ці листи сканувала та скидала в загальну папку на сервері.
— Наскільки великий штат ви маєте? І на яких галузях права спеціалізуєтесь?
— Компанію створено у 2012-му році, сьогодні в ній працює 17 осіб. Спочатку спеціалізувалися на корпоративних відносинах, а з 2018-го року, коли побили Мустафу Найєма та вбили Катю Гандзюк, ми стали займатися і кримінальними справами.
Маємо багато гучних справ у сфері захисту ділової репутації: це, наприклад, і телебачення Торонто, і Українська Правда, і Bihus Info у протистоянні з Гладковським.
У кримінальних справах захищаємо бійців АТО, Сергія Стерненка. Дуже багато всього.
— А як співробітники відреагували на нові робочі умови? Наскільки складно юристу призвичаїтися до роботи з дому?
— У якийсь момент назріло питання: як бути впевненим у тому, що людина дійсно працює вдома в робочий час, а не займається іншими справами?
Зазвичай їхній робочий день сплановано так — 5 годин на буденні та поточні завдання, 3 години на форс-мажор.
Тому ми для себе вирішили, що просто довірятимемо їм. Так їм і сказали про це — ми вам довіряємо.
— Зараз, коли пройшов уже певний час з моменту тих подій, як гадаєте, чи всі з цих рішень були правильними?
— Ні про що не жалкуємо, все було зроблено правильно. Ми припинили бігати за працівниками і перевіряти кожен їхній крок.
Відбулася синергія, і всі зрозуміли, що потрапили в якусь велику біду, тому, якщо зараз ми не зможемо надавати послугу та створювати продукт, у компанії не буде майбутнього, адже ми не знаємо, скільки триватиме карантин.
Уже після завершення карантину прийняли рішення, що не обов'язково всім відвідувати офіс, достатньо лише відслідковувати власні KPI.
Бо що зараз відбувається у Києві? Кожного ранку, кожного дня три мільйони мешканців намагаються потрапити до своїх офісів.
При цьому абсолютна більшість людей не хоче стояти у заторах, а перебування людини в офісі не є гарантією того, що вона дійсно працює.
До речі, завдяки карантину ми всі стали по-іншому ставитися до грошей, витрачати економніше та більш зважено. Бо великих заощаджень ми не мали і на довгий час нас би не вистачило.
— Мабуть, події цієї весни навчать багатьох українців відкладати на чорний день, бо, як бачимо, чорний день стабільно настає раз на шість років. А як поводилися ваші постійні клієнти?
— Частина з них, які були на абонплаті, відразу повідомили, що призупиняють виплати.
З іншими домовилися на 50-відсоткову знижку. Утім, у карантин у нас з’явилося процентів тридцять і нових клієнтів.
— З якими проблемами приходили до вас нові клієнти?
— Розлучення. Ми раніше взагалі цю практику не розвивали і мали подібні запити раз на місяць.
— Недарма кажуть, що кількість розлучень в усьому світі через пандемію зросла. А через скільки часу після початку карантину це почалось?
— Десь через півтора місяці. І ще багато нових справ ми мали щодо розподілу компаній.
— Певно, через те, що багатьом таки довелося закривати бізнес.
— Або ж компаньйони не поділили кошти. Ну і найжахливіше — це, звісно, вбивства та кримінальні справи, яких також значно побільшало.
У якийсь момент ми навіть цинічно подумали, що побити та вбити — це єдине, що вічне.
— А як працювали суди? Чи відбувалися онлайн-засідання, як це було проголошено?
— Усі засідання з адміністративних та господарських справ перенесли на пост-карантинний період.
Слухалися тільки кримінальні справи, причому нерідко — з порушенням карантину, з натовпом людей в одному приміщенні і таке інше.
Строки з подачі апеляцій не закривалися. Строки всіх відгуків також були перенесені.
З послабленням карантину у судах почався такий хаос і скупчення засідань! У нас було по 5-6 справ на день через усі ці перенесення.
Нещодавно ми програли справу в апеляції, бо їхали з іншого засідання і запізнилися на п’ять хвилин. Ніхто не став нас чекати. Приїхали вчасно, але забули маску в авто, поки ходили за нею, поверталися — все, запізнилися. Ми винні? Ми винні. Але ж у тому числі і через організаційний безлад.
Жоден суд не задовольнив нашого прохання про проведення онлайн-засідання, надсилаючи відписки, мовляв, вибачте, не маємо такої технічної можливості.
— Що більш за все лякало вас у цей період життя?
— Більше за все лякало те, що ти можеш не помітити, що відбувається із твоїм співробітником.
Коли ви працюєте в офісі, то завжди на виду одне в одного. Наприклад, якщо в офісі людина за весь день не пообідала, то це може свідчити, що в неї поганий настрій чи депресія.
А коли вона вдома, то це стає непомітним і може перетворитися на бомбу уповільненої дії. А може, він посварився з кимось? А може ще щось, а тут ще й ти дзвониш і щось швидко хочеш.
— Утім, наскільки я розумію, ви намагаєтесь створювати індивідуальний підхід та розвивати персональний бренд кожного працівника. Вдається? Які методи для цього використовуєте?
— Уже давно в компанії впроваджено "Міллер-тайм".
Це загальні збори раз на тиждень, на яких, зокрема, відбуваються 15-хвилинні виступи когось із юристів перед усіма колегами.Тему вони обирають самі.
В судах важливо робити гарні промови, вміти вибудовувати драматургію, мати переконливу риторику. До того ж, є теми, про які ви самі не прочитаєте, бо нема коли.
Зазвичай "Міллер-тайм" відбувається офлайн, але в карантин, як і все інше, (збори - Українська Правда SOS) перевели на онлайн-рейки.
Завдяки цьому виявили для себе багато цікавого — яка в кого стеля, які люстри, хто як одягається вдома, як часто миє голову. Жартую, звісно.
Але ми гарно проводили час і дуже веселилися. Усім дуже сильно не вистачало спілкування.
Ми швидко збагнули, що зараз усі ринуться в онлайн та соціальні мережі, тому кожен наш юрист регулярно робив дописи у фейсбук на ту тему, якою він володіє.
Ми хочемо створити більше публічних облич у компанії, бо негатив публічних справ, в яких ми беремо участь, дуже повільно стихає, юристам треба бути до цього готовими.
— Як, наприклад, у випадку зі скандалом навколо туристів з Балі, який не стихав доволі довго. Ви виклали у свій фейсбук відеозвернення одного з пасажирів — вашого клієнта — який скаржився на примусову обсервацією. Тисячі коментарів під цим відео, сварки, сперечання. Чим закінчилася ця справа?
— Так, клієнт зателефонував мені прямо з борту літака о 6.30 ранку і показав документ, підписати який вимагають у всіх пасажирів.
Без підпису не випускають з борту. В цьому документі була навіть приписка про те, що ці люди не мають права спілкуватися з журналістами.
Тобто, порушувалась низка конституційних прав. Усі ці справи за адміністративними протоколами в суді ми виграли.
— Завдяки чому?
— Здебільшого через те, що закон про самоізоляцію на той час уже був прийнятий, але не вступив в силу.
Усі пасажири і без того збиралися піти на самоізоляцію, але ж неправильно примушувати людей підписувати якісь неправомірні документи.
— У вас є собака, який незабаром у фейсбуці наздожене вас за популярністю. Якби в нас все було так само суворо з карантином, як в Італії чи Іспанії, ви б мали привілейоване право виходити на вулицю частіше. Як розважали себе і його у вільні карантинні дні?
— Товарища Бармалея забрав з собою, коли їхав з війни. Він так біг за нашою машиною, що я просто не міг його залишити.
Цієї весни майже через день ми з ним їздили на Київське море, навіть ночували кілька разів у наметі, і це було просто чудово.
А як люди виживали у чотирьох стінах, я навіть не уявляю.
Тетяна Мерцалова