Катерина Смирнова: Коли оголосили карантин, моя "фінансова подушка" була у бізнесі, який раптом зупинився

Катерина Смирнова вже кілька років організовує гастрономічні тури по Італії. До неї приїжджають і ресторатори, і шеф-кухарі, і фуд-блогери, та й просто любителі смачної їжі. 

До переїзду в Італію Катерина встигла попрацювати і гастрольною менеджеркою гурту "ТНМК", і арт-директоркою мережі закладів "Carte Blanc", але по-справжньому вона знайшла себе саме на Апеннінському півострові. 

"Так склався пазл", — розповідає Катерина.

Пандемія і карантин майже вщент зруйнували її бізнес, заснований на туризмі. 

В ізоляції Катерина відкрила власні кулінарні відеокурси, і на певний час саме ці "гастрономічні тренінги" стали основним джерелом доходу її сім’ї.

Спочатку Катерина навідріз відмовилася говорити про пандемію і карантин.  Зрештою Катерина Смирнова погодилася розповісти Українській правді SOS про те, як їй вдалося швидко перебудувати свій бізнес і піти в онлайн, чому карантин в Італії зовсім не такий, яким його показують по телебаченню, і що стоїть за фразою "італійської кухні не існує". 

Катерина Смирнова: "Карантин навчив жити виключно поточним днем"

— Розкажи, як ти взагалі опинилася в Італії?

— Як опинилася в Італії, я й сама досі не зрозуміла (сміється). 

Емігрувати я не збиралася, тим більше у країну, що асоціювалася з бабусиними платівками Тото Кутуньйо та Аль Бано і Роміни Пауер. Але… як у пісні — все сталося само собою... 

У Києві я встигла попрацювати в самих різних сферах: від співробітниці рекламного агентства і гастрольної менеджерки групи "ТНМК" до арт-директорки мережі закладів "Carte Blanc". 

У 2009 році мені захотілося розширити горизонти, і я переїхала на п’ять років до Москви. При тому, що життя там складалася цілком благополучно, напередодні подій 2014 року я чітко усвідомила, що ані я, ані мої діти не повинні жити в Росії. 

І хоча все відбувалося сумбурно та досить спонтанно — пазл складався. Буквально за рік до моєї "великої італійської міграції" я вперше потрапила у П’ємонт у навчальний винний тур.

— Це щось на зразок туру для сомельє?

— Так. Північ Італії мені дуже сподобалася, а гастрономією та ресторанним бізнесом я займалася ще в Москві. А далі все закрутилося ще цікавіше: стрімка пропозиція від італійця вийти заміж, переїзд, і ось я вже сеньйора Катерина з Ломбардії. 

Грати в домогосподарку в мене ніколи не виходило, тому я почала вивчати околиці, зосередившись на вині та гастрономії, і розповідати про свої пригоди у соціальних мережах. Через кілька місяців у мене вже народився проєкт "Totallyitaly". 

Одного разу, прийшовши на роботу до чоловіка — він відомий в Італії спортивний журналіст і телеведучий — я розговорилася з одним із учасників його шоу. Пазл продовжував складатися: смішний бородатий п’ємонтець Нікола Ферреро виявився не просто любителем футболу, а й одним з кураторів гастрономічного руху Slowfood. 

Для людини, що починає працювати у гастрономічному туризмі в Італії, таке знайомство — це як древнім грекам отримати вогонь від Прометея. 

Нікола допоміг мені розробити перший маршрут, познайомив з друзями сироварами, виноробами та власниками агрітурізмо (це заміські вілли з власними садами й виноградниками, розташовані далеко від великих міст). 

З цим багажем я впевнено стартувала як організаторка еногастрономічних турів. За рік, крім П’ємонту, я розробила маршрути по Ломбардії, Лігурії, Тоскані, Емілії-Романьї.

— Ух ти! Такий ефектний старт!

— Ага. Правда, до того моменту, як я вже їздила по всій Італії і мала в кишені десяток авторських маршрутів, стосунки з чоловіком остаточно зламалися.

У нього виявилися проблеми, про які я навіть раніше не здогадувалася... не сумісні з сімейним життям, назвемо це так. Розлучення було по-італійськи драматичним, бурхливим, але тут, у кращих традиціях жанру, на сцену виходить позитивний персонаж — Маттео-карабінер. 

В Італії карабінери — військова структура, яка виконує функції поліції в мирний час. Так в мене з’явився спочатку друг, потім янгол-охоронець, а тепер і партнер у житті.

— А чим тебе настільки підкорила італійська кухня, що її вивченню та популяризації ти вирішила присвятити своє життя?

— Знаєш, перше, що я для себе відкрила в італійській кухні? Що не існує ніякої італійської кухні! Як кажуть самі італійці: "земля давня, а країна молода". 

До 1871 року Італія являла собою розрізнені держави (нинішні регіони), і у кожної була своя мова, свої традиції та своя кухня. У певному сенсі так збереглося й досі: справжній песто можна спробувати тільки у Лігурії, а в сусідній Ломбардії, наприклад, його немає. 

Або сир парміджано — його роблять тільки в Емілії-Романьї. Та сама піца може бути тільки в Неаполі. На півдні країни багато риби, пасти, пекоріно, баклажанів, на півночі — рис, яловичина, коров’ячі сири, трюфелі. 

Тому хочеш вивчити кухню Італії — сідлай коня та вирушай в дорогу, зупиняючись у кожному з регіонів. Уявляєш, я живу в країні, яка має цілих двадцять самобутніх кухонь! Життя не вистачить, щоб усе продегустувати!

Катерина Смирнова: "Люди скучили за якісними італійськими продуктами , тому я пропоную їм фермерські делікатеси, на зразок сирів та сільської оливкової олії, або ексклюзивні товари, на кшталт рідкісної пляшки вина, якого-небудь Barolo 1982 року у ідеальному стані"

— А з чого порадиш почати?

— Усім мандрівникам я завжди рекомендую починати знайомство з регіонами з сирів та вин. Світ італійського сиру — це окрема екосистема. 

Головне — дотримуватися правила "нульового кілометра", тобто у першу чергу дегустувати продукти того регіону, у якому перебуваєш. У Кампанії треба їсти моцарелу і пити Тауразі, у Ломбардії — горгонзолу та Франчакорта, у Тоскані — пекоріно і Брунелло.

— Зупинись, прошу тебе! Вже тільки від цих назв я починаю втрачати нитку розмови... Отже! Проєкт "Totallyitaly" став бізнесом...

— Знаєш, гастротури — це не зовсім бізнес... Це, швидше певний стиль життя, який приносить гроші. На даний момент в мене офіційно зареєстрована компанія, ми працюємо з туристами з різних країн світу, підбираючи як індивідуальні програми, так і групові маршрути. Точніше, так було до лютого. 

Наша фішка: ми не спеціалізуємося на одному регіоні, а займаємося цілим "чобітком". Можемо провести козячими стежками по гірських селах Сицилії з проживанням на виноробнях, а можемо організувати "лакшері" турне по мішленівських ресторанах із полюванням на трюфелі та зупинками у середньовічних замках. 

Два роки тому я запустила ще сервіс "дистанційний маршрут" для людей, які подорожують самостійно. У цьому випадку я складаю маршрути та віддалено опікуюсь пересуваннями своїх клієнтів.

— На кого ці тури розраховані — на рестораторів, шеф-кухарів чи туристів-гурманів?

— На людей, які вже подивилися Пізанську вежу, Колізей, галерею Уффіци, поїли піцу в Da Michele та морозиво на площі міланського Дуомо, і тепер готові побачити країну з боку кухні, а не з боку зали для гостей. 

Я організовувала подорожі і нашим рестораторам, і шефам, і виноробам, і телезіркам, і фудблогерам. 

Були й вузькоспеціалізовані запити: наприклад, один хоче проїхатися по усіх виноробнях регіону, інший бажає готувати їжу разом з кухарями певних ресторанів, а третій мріє половити рибу-меч десь на Сицилії. 

Але найчастіше до мене приїжджають просто мандрівники, які люблять смачно поїсти та ще бажають розібратися в італійських винах.

— Трохи раніше ти підкреслила, що так було, на жаль, лише до лютого...

— Саме так. Усі ці роки проєкт "Totallyitaly" розвивався дуже динамічно, і восени минулого року ми вирішили розширюватися: набрати в штат персонал, запустити новий сайт на трьох мовах, знайти нове поле для діяльності. Усе це вимагало вкладень. 

Паралельно з цим я успішно стартувала з новим проєктом "Школа гастрономічного туризму" у Тоскані, де наочно розповідала, показувала і давала спробувати на смак мою роботу. Це вузькоспеціалізований, але унікальний досвід для тих, хто хоче проводити гастрономічні тури у своїх країнах. 

Податки в Італії, до речі, величезні, але, якщо працювати у тому темпі, який я обрала для себе, можна заробити не тільки розлад психіки, але ще й багато грошей (сміється). 

Так ось, розвиток бізнесу вимагав вкладень, і ми радісно вбухали усі заощадження в наше світле туристичне майбутнє. І коли оголосили карантин, основна частина моєї "фінансової подушки" виявилася у бізнесі, який раптом узяв і зупинився. 

Але це був тільки лютий, і ми ще не розуміли, наскільки все затягнеться. Мешкаю я, до речі, у наймилішому селі, яке знаходиться у 30 км від першого епіцентру захворювання в країні.

— То ти — свідок італійського апокаліпсису?

— Ну звісно! Мені обривали телефон телеканали і радіостанції з України, в мене було по кілька інтерв’ю в день, включаючи прямі ефіри навіть у політичних дебатах. 

"Катерино, ну що там у вас?" Я розповідала правду: у нас все спокійно, життя йде своїм шляхом; так, з’явилися деякі обмеження і правила відвідування громадських місць.

Але ніякої паніки, про яку казали українські телеканали, не було: в супермаркетах була будь-яка їжа (навіть найсвіжіші устриці!), аптеки працювали, усі лікарні швидко переорієнтували, держава вжила усіх можливих превентивних заходів.

— Тобто, страшно не було?

— Ні, абсолютно. Не було ні жаху, ні почуття безвиході. 

Тим більше, що інформація про все, що відбувається в окрузі, в мене була ювелірно точною — до Маттео на роботу усі новини приходили у першу чергу. 

Моє італійське оточення теж не панікувало, але відчувало злість на ситуацію, що склалася. Але українським телеглядачам в той період чомусь були потрібні картинки італійського апокаліпсису, а в нас їх не було.

— Так, в Україні й досі існує думка, що в Італії люди просто збожеволіли від небезпеки коронавірусу, що пандемія їх розчавила, залякала та увігнала у фрустрацію.

— Вимикай телевізор! (Сміється) 

Італійці взагалі народ легкий: тільки що ридали — а ось вже танцюють та співають. Ми у липні святкували 18-річчя мого сина, прийшли усі його друзі. Підлітки взагалі продовжують жити своїм звичайним життям, тільки хвилюються, щоб знову не довелося сидіти на дистанційному навчанні. 

Ще ми вивозили наших дітей на море, спеціально їздили на безлюдні пляжі. Країна цього літа вирує внутрішнім туризмом, на усіх цивілізованих пляжах вільних місць взагалі немає. 

Про епідемію нагадують тільки маски та дезінфектори.

— Але чому ти спочатку взагалі не хотіла говорити про коронавірус?

— Коли у Маттео у відділі стався спалах COVID-19, ми, звичайно, хвилювалися, але зберігали спокій та чекали результатів аналізів. І так само спокійно розповідали про італійський карантин у соцмережах. І ось тоді мене до глибини душі вразила реакція деяких наших співвітчизників. 

Ми стали отримувати зловтішні повідомлення від незнайомих людей у стилі: "А ось тому що не треба бути такою спокійною та оптимістичною, ось помрете там усі — так вам і треба!"

Може, то у людей була така реакція на стрес, не знаю. Але розповідати в інтерв’ю про COVID-19 після того випадку я відмовлялася. Ти перший!

— Дякую! Отже, над твоїм проєктом, пов’язаним з гастротурами, згустилися хмари. Що ти зробила? Яким чином можна гастротури перенести в онлайн?

— Коли аналіз Маттео на COVID-19 виявився негативним, його відправили у відпустку за медичними показаннями до кінця так званої суворої "фази 1". 

У нього за рік до цього була операція на легенях, і медична комісія внесла Маттео в групу ризику. 

Я на той момент активно перекроювала все наше життя: відправила маму з дітьми з Ломбардії до Тоскани — там є невеликий будиночок у селі, де між собою контактує лише два десятки людей: булочник, м’ясник, бакалійниця, листоноша, аптекар, мисливець та їхні сім’ї. Мікросвіт, далекий від реальності пандемії. 

Паралельно я вирішувала проблеми моїх туристів, які багато чого забронювали — італійці гроші повертати відмовлялися, але усі до одного тури нам вдалося зберегти з відкритою датою без фінансових втрат. 

Узагалі, вільного часу щоб сісти, поплакати та побоятися майбутнього в мене тоді не було. У день, коли туристичні питання були закриті, а Маттео пішов у свою лікарняну відпустку, ми запитали себе: "Чим нам тепер займатися? Як жити? Де брати гроші?"

Катерина Смирнова: "Хочеш вивчити кухню Італії — сідлай коня та вирушай в дорогу, зупиняючись у кожному з регіонів"

— І тоді народилася ідея — кулінарний відеокурс!

— Саме так! Увечері того ж дня були розписані рецепти та список продуктів. Сицилійський карабінер з приголомшливими сімейними кулінарними традиціями та українська фахівчиня з гастрономічного туризму — хіба нам можна сидіти, склавши руки? 

Двадцять днів смачної віртуальної подорожі по улюбленій Італії, формат максимально зручний: закрита група, кожен рецепт у відеоформаті, до нього докладні тексти-описи, двічі за курс прямий ефір, щоб отримати фідбек та дати можливість учасникам поставити питання. 

День участі — 1 €, еквівалент філіжанці кави у Італії. Перший курс — ми вчили готувати різотто з оссобуко та ніжного восьминога по-апулійські — для нас став особливо улюбленим і рідним: я швидко опанувала відеомонтаж, Маттео швидко увійшов в образ шеф-кухаря, але усе було вперше, хвилююче та дуже весело. 

Ось так і почалося! Закупівлю продуктів здійснювали раз у кілька днів, одна людина з сім'ї мала право це зробити. 

Після першого відеокурсу був другий, потім третій. Зараз в мене вже десь 900 курсистів-передплатників.

— Тобто, Маттео став шефом-кухарем?

— Без мого карабінера я б не впоралася. У нас в обох дуже непрості характери, і в звичайному житті ми вічно сперечаємося, розмахуємо руками, дискутуємо. Дуже "південні" у взаєминах, дуже темпераментні. 

Але карантин став для нас справжнім медовим місяцем. Виявилося, що мого Маттео дуже любить камера. На кухні він як риба у воді: вічно жартує, співає, смішно намагається говорити нашою мовою.

Думаю, якби не потрібно було перекладати і коментувати те, що відбувається, він би й без мене впорався. Пишаюся ним нескінченно!

Катерина Смирнова: "Грати в домогосподарку в мене ніколи не виходило, тому я почала вивчати околиці, зосередившись на вині та гастрономії, і розповідати про свої пригоди у соціальних мережах"

— Хотів тебе ще спитати щодо твого онлайн-магазину, в рамках якого ти надсилаєш поштові посилки з набором тих чи інших унікальних італійських продуктів. Це твої шанувальники, розуміючи, що в Італію вони зможуть потрапити не скоро, умовили тебе стати ексклюзивною постачальницею?

— Поштові посилки — це напрямок, який ми вже давно розвивали, просто зараз він набув особливої актуальності. Починалося все років п’ять тому: ми поставляли рідкісні і гурманські сири спочатку друзям, потім до українських ресторанів, а потім просто перейшли на щотижневий сервіс. 

Після карантину такі "коробочки щастя" стали поповнюватися іншими італійськими продуктами. Я щотижня у себе в соцмережах "розстеляю скатертину-самобранку". 

Судячи з усього, люди скучили за якісними італійськими продуктами (не з супермаркетів), тому я пропоную їм фермерські делікатеси, на зразок сирів та сільської оливкової олії, або ексклюзивні товари, на кшталт рідкісної пляшки вина, якого-небудь Barolo 1982 року у ідеальному стані.

— Ти зараз можеш безперешкодно подорожувати по різних регіонах Італії?

— Так, я цього літа на машині їздила з Мілану на Сицилію та назад з зупинкою у Калабрії та Кампанії, кілька разів ми виїжджали у П’ємонт, до Лігурії. Навіть вдалося організувати кілька турів для людей, що мешкають в ЄС. 

Мені тепер усі раді подвійно: винороби, сировари та фермери втратили кілька місяців роботи, тому всіляко намагаються надолужити згаяне.

Катерина Смирнова: "Усім мандрівникам я завжди рекомендую починати знайомство з регіонами з сирів та вин"

— Український турист вже навряд чи зможе замовити в тебе гастро-тур у цьому році. А що у тебе самої з планами?

— Я боюся загадувати, озвучувати якісь плани і навіть мріяти. Карантин навчив жити виключно поточним днем. 

Напрямок гастрономічних турів ми продовжуємо. Зараз більше орієнтовані на сусідні країни — у переміщенні між країнами ЄС поки що проблем немає. Але я схрестила пальці на руках і ногах, щоб якомога швидше Італія знову стала доступною для українців. 

Я знаю, як багато моїх туристів чекають цього моменту. Буду особисто зустрічати перший місяць кожного з пляшкою відмінного просекко! Обіцяю!

Андрій Тараненко